Слава ЗСУ!

Втім, здається, капризував лише я, оскільки зал не припиняв аплодувати практично ані на секунду, і щоразу лунали схвальні чоловічі, а подекуди істеричні жіночі вигуки:

- Так йому, правильно!

Очевидно, у частини публіки не склалося родинне життя.

Я мимохідь почав роздивлятися глядачів і помітив, що в залі, крім місцевих мешканців, зібралося багатенько інопланетників. Були тут і земляки нашого Мустафи, що в захваті тупали ногами, і хвостаті андромедяни, і навіть за скляною перегородкою спрути, здається, звідкілясь із району Бетельгейзе. Їх було напхано за склом, як сардин у консервах, тільки мацаки стирчали на всі боки. Цікаво, як визначили, скільки ж квитків їм продавати.

Поки я отак міркував, Солоха перейшла до останньої частини програми - бій проти чотирьох озброєних ворогів у повному спорядженні, тобто зі сковородою, рогачем та макогоном за поясом спідниці. Скажу вам, це було щось. Тут я навіть припинив озиратися навкруги. Спочатку вона тримала їх на відстані, виписуючи рогачем блискучі кола. Потім якось непомітно зробила з кола еліпс, що дозволило наблизитися до одного з ворогів на відстань удару. Мить - і він схопився за голову, здається хлопцеві таки по-справжньому перепало. Наступним рухом Солоха жбурнула свого рогача, неначе справжній спис, і вцілила у груди іншого. Він заточився - що поробиш, робота є робота, іноді доводиться отримувати. Захищаючись чавунною сковородою від палиць та нунчаків решти супротивників, Солоха видобула макогона і тут почалося саме те, про що попереджала афіша. Вона дала їм чортів - інакше і не назвеш той вихор з людини, металу та дерева, що утворився на майданчику. Зал завмер, намагаючись вловити кожен рух. Чутно було тільки удари палиць об сковороду та войовничі вигуки Солохи. Так, хлопці в неї були непогані - інакше вони б давно вже лишилися без голів та очей. Той, що постраждав від списа-рогача, оклигав і поліз було з третього боку на допомогу товаришам, але їм уже нічого не могло допомогти - один після карколомної атаки отримав сковородою просто в лоба, другий наштрикнувся на макогона, а останнього Солоха просто загнала в куток, обеззброїла та під аплодисменти публіки примусила здатися.

Це було справжнє шоу. Я не жалів долонь, аплодуючи, Мустафа мало не проломив підлогу своїми центаврянськими ногами. Народ свистів і волав. Здається, навіть спрути були в захваті, хоч насправді їх не розбереш.

Солоха скромно стояла під цим шквалом різнопланетного захоплення. З лав летіли букети та паперові літачки з освідченнями в коханні. А вона тільки опускала очі, як заведено в наших жінок. Отак от, знайте українок!

Хвилин десять не вщухала буря в залі, коли нарешті диктор оголосив:

- Шановна публіко! Якщо серед вас є сміливець, Непереможна Солоха готова зійтися з ним у чесному ґерці. Приз для звитяжця сьогодні особливий - це поцілунок Непереможної Солохи.

Отож настав мій час.

- Ну то як, знайдуться сміливці? - знову запитав диктор, наперед знаючи, що не знайдуться.

Я тримав паузу. Лях дивився запитально. Невже я передумав, чи то пак, злякався?

І коли втретє диктор спитав:

- То як, є в залі справжні вояки?

Я підняв руку і вигукнув:

- Є!

Зал одразу немовби вимкнули - така тиша запанувала серед глядачів. І в цій тиші було чутно, як я підвівся зі стільця, обсмикнув штани на колінах та ще раз повторив:

- Я хочу спробувати.

Я ніколи раніше не стояв на сцені, і тому не міг оцінити, наскільки складні умови для роботи в наших зірок. Прожектори б’ють просто в очі, вуха закладає від шуму, майданчик здається просто мікроскопічним, один крок - і ти в ауті. І взагалі дуже незатишно.

Треба сказати, що зал зустрів мій вчинок з ентузіазмом - одні попідскакували з місць, аби краще роздивитися такого небаченого сміливця, інші наводили на мене біноклі, а двоє андромедян у південному секторі швиденько організували тоталізатор і приймали у сусідів ставки на переможця. Єдині, хто не виявив зацікавленості в моєму виступі, - це спрути з Бетельгейзе. Поки відмикали електрику від огорожі, аби пропустити мене, поки я намагався пристосуватися до нелюдських умов на сцені, акваріум у кутку спорожнів. Вочевидь, спрути вже побачили все, що хотіли.

- Виберете зброю? - асистенти піднесли мені цілий оберемок палиць, нунчаків та такого іншого добра.

Я заперечливо похитав головою.

Солоха здивовано підняла брови, але теж відклала макогона.

Тут, на сцені, я нарешті зміг її як слід роздивитися. Невисока, міцненька. Груди під сорочкою ходять ходором після виступу - воно і зрозуміло, важко віддихатися в гарячому від софітів повітрі. З-під очіпка вибилася прядка темного волосся. Карі очі уважно вивчали мене. Стоп. Здається, я її вже десь бачив.