Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Розмір має значення

- Що там відбувається? - нарешті витисла із себе кілька слів Соломинка.

- Теракт відбувається. Ти ж чула. Нас взяли в заручники.

- Хто?

- Восьминоги. Вони, здається, прилетіли з Бетельгейзе.

- Так ми ж з ними друзі.

- Певно, що так. Ти ж бачила їхні дружні обійми.

Я струснувся усім тілом, немов собака, і підняв цілу хмару куряви.

- А навіщо їм це?

От якби знати. Втім, вони скоро оголосять свої вимоги, принаймні так твердить теорія. А практика…

- Нам яка різниця, навіщо?

- А ви хто?

У темряві зблискували Соломинчини очі. Вона мене так і не впізнала, і я вирішив поки що зберігати інкогніто.

- Глядач.

- Не схожі ви на звичайного глядача.

Шкода, а так намагався бути саме звичайним глядачем… Я тільки знизав плечима, втім, це, мабуть, залишилося непоміченим у пітьмі. Що робити далі? Теорія радила встановити зв’язок із Службою і доповісти ситуацію. Проте аби доповісти ситуацію, її спочатку треба знати. А ми сиділи тут як миші і навіть не уявляли реального масштабу подій. Отже?

- Я пропоную піти на розвідку, - сказала Соломинка.

Ти диви.

Я мовчки підвівся і посунув до стіни, у якій, судячи зі світлих шпаринок, мали бути двері.

- Куди ви?

- На розвідку. Куди ж іще.

- Ви не надто ввічливі. Зачекайте, ми раніше ніде не зустрічалися? Щось мені ваш голос здається…

- Тс-с-с… - я навпомацки знайшов ручку і обережно став відчиняти двері. Ззовні долинав шум.

Ми принишкли біля щілини, що утворилася у проймі. Шум наближався. Спочатку перед нами виник сірий мацак. Він міцно вхопився за гладеньку підлогу і слідом виповзло все тіло великого, завбільшки з мене, спрута. Ми зачаїли подих. Слава Богу, потвора не помітила нас і полізла собі далі, але уявіть наш стан, коли ми побачили джерело шуму та зойків, що лунали безперервно. Ззаду наш інопланетний «друг» тягнув, обплівши мацаками, двох людей, в уніформі, напевно, із тутешнього персоналу. Бідолашні хлопці борсалися, виривалися, але мацаки тримали міцно, немовби приклеєні.

Коли потвора зникла за рогом, ми із Соломинкою перезирнулися. Доведеться бути дуже обережними, бо в такі обійми легко потрапити, а от вирватися - важче.

Переконавшись, що шум достатньо віддалився, ми зробили крок у широкий коридор і почали свою подорож технічними поверхами Палацу Спорту.

Судячи з побаченого, напад було ретельно підготовано. Не знаю, скільки насправді було цих спрутів, але ми скрізь наштовхувалися на сліди їхнього перебування та відчайдушного опору з боку персоналу. Так, я мав рацію - в касі помилилися з кількістю квитків для цих тварюк.

Вочевидь, останню фразу я пробурмотів уголос, тому що Соломинка спитала:

- Яких квитків?

- Вхідних квитків. Я кажу, вони купляли квитки, значить, можна встановити, скільки їх тут.

- А ви знаєте, скільки продано квитків?

- Ні, але інші знають.

Мобільний зв’язок було подавлено примусово, так завжди роблять на виставах, аби не заважали артистам. Телефони місцевого зв’язку працювали, але при спробі вийти в місто одразу давали відбій. Значить, терористи захопили весь палац. Так я і сказав, кинувши чергову трубку.

- Чому ви так вирішили? - Соломинка акуратно повісила її на місце. Українські жінки страждають на манію прибирання, це доведено психологами.

- Я так вирішив тому, що коли плануєш обмежитися залою, немає рації вимикати телефони. Логічно?

- Логічно.

Ми побували в багатьох приміщеннях і скрізь знаходили одне й те саме - безлад, розкидані меблі та мовчазні телефони. Сюди, на технічний поверх, не долинало згори жодного звуку. А від цього картина спустошення ставала ще зловіснішою. Одного разу ми ледь не вскочили в халепу - коридором, повз двері, які ми уже збиралися прочинити, плазував спрут. Він був без полонених, тому просувався беззвучно. Довелося потроїти і без того подвоєну пильність.

- Усе. Розвідку закінчено, - проголосив я, виходячи з чергового кабінету.

- Чому? - поцікавилася Солоха.

- Мені все зрозуміло. Палац повністю заблоковано, людей тримають в залі під контролем. Треба шукати вихід назовні.

Я сам собі сподобався цієї миті - настільки авторитетно та спокійно прозвучали висновки.

- А що вони хочуть?

- Це нам розкажуть ззовні, якщо виберемось. Давай знайдемо кухню.

- Кухню?

Це ази. Найкращий спосіб проникнення до споруди - вентиляційний канал. А де найбільші вентиляційні канали? Зрозуміло, в кухні.

- У Палаці є ресторан. А значить, є і кухня.

- Навіщо нам кухня?

- Побачиш.

Пильнуючи в чотири ока, ми знайшли-таки кухню без зайвих пригод. Солоха чудово орієнтувалася за запахами, принаймні кухонними, і врешті ми відчинили ті двері, що треба.

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

StevenKeD 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар