Слава ЗСУ!

зиав. Як нас анігілізують абощо...

Петякантроп тяжко зітхнув.

Хлопці попрощалися, і Котька мерщій побіг на «Бережок».

РОЗДІЛ XI «Всі по місцях!.. Замкнути браму!»

Гравітаційні сходи. На «літаючій тарілці».

Експериментальне селище пршиельців

Де ти був? — мама вигукнула це так, що Котька аж здригнувся. Так мама не вигукувала навіть иа сцеиі народного театру, коли грала Марію Стюарт (тато з мамою ще з студентських років захоплювалися драматичним мистецтвом).

Ну, старик, ти даєш!..— теж на високій ноті проказав тато (трагічно в нього не вийшло, бо його амплуа було комедійне) .

А що таке? — невинно усміхнувся Котька, тільки тепер збагнувши, шо вже вечір, а він залишив «Бережок» зранку.

Дивіться, він ще регоче! — вигукнула мама, викинувши руку в бік сина (скільки вона мучилась колись над цим жестом). «Браво! Браво!» — зааплодував у душі Котька.

Тебе вже иа дні шукали, артисті — вигукнув тато.- Спиридон Спиридонович навіть з аквалангом пірнав, - і, повернувшись до мами, вже спокійно додав: —■ Я ж тобі казав, що це дурниці. Вій же прекрасно плаває. Спорт- смен-розрядиик.

Ну да!.. Топляться якраз ті, що прекрасно плавають. Ті, іцо не вміють, тримаються попід берегом, а ті... Ох! Він зведе мене в могилу...— мама знову-таки красивим жестом взялася рукою за лоба.

Так де це тебе носило, га? — вже своїм звичайним легковажним тоном сиитав тато.

Та я познайомився тут...— почав і затиувся Котька.

З ким це треба познайомитися, щоб забути про все на світі! — вигукнула мама і, різко змінивши тембр, майже пошепки вела далі: — Ех, діти-діти... Все для них робиш, життя віддаєш, а вони зустрічають першого-ліпшого шибайголову і забувають про рідну матір...

«Ех, якби ви знали, з ким я познайомився! Ви б мені тут п'єсу ие грали. Ви б... ви б... ие знаю, що б з вами було!..» —- подумав Котька, а вголос сказав:

Та з хлопцями я тут місцевими познайомився. А ви що — думали... з інопланетянами?

Як це у нього вирвалося, він сам ие знав. Сказав і завмер.

Але батьки не звернули на цю репліку уваги.

Це добре, шо познайомився,— сказав тато.— Звичайно, тут тобі компанія малопідходяща. Але треба було забігти, сказати.. А то ж мама хвилюється. Завіявся иа цілий день, ні слуху ні духу... Звичайно, всяке в голову лізе.

І для кого я обід варю?! — сказала мама.— Що ж тепер — виливати?

Та ти що! — вигукнув Котька.— Я голодний як вовк! Давай обід зараз же! Разом із вечерею! А вам я приніс яблучок...— і він почав витрушувати з-за пазухи яблука (не міг же він їх на березі залишити!).

Звідки це? — здивувалася мама.

Накрав? — іронічно усміхнувся тато.

І зовсім ні! — сказав Котька.— Отой дідок пригостив... Дика природа, пам'ятаєте?..

А-а! Спасибі! — тато схопив яблуко і надкусив.

Серьожо, ти що! Немиті? — сплеснула руками мама.— Ану, помий зараз же! Ну що мені з вами робити? Що старе, що мале...

І, схопивши яблука, мама побігла на кухню.

Гроза минула. Трохи погуркотіло й розвіялося.

Життя ввійшло у свою колію...

Чи доводилося тобі, любий читачу мій, тримати коли-небудь у душі таємницю? Не ту, що тобі Вася сказав, щоб ти Петі ие говорив, що Вова учора підносив Любі до школи портфеля. Ні! Справжню серйозну таємницю, якої иіхто- ніхто ще ие зиає і яка може ошелешити будь-кого — від рідного тата до поважного й неприступного Спиридоиа Спиридоиовича, та так ошелешити, що в них щелепи поод- валюються і нападе гикавка... Чи доводилось тобі, любий друже, тримати таку таємницю? Якщо ие доводилося, то я тобі скажу: ох, яка ж це важка нестерпна річ!

Таємниця та не дає тобі дихати, не дає всидіти иа одному місці, крутить тебе дзигою, підкидає вгору, иесе, штовхає тебе кудись. Розпирає тобі груди, ламає ребра — рветься до людей.

І де тих сил набратися, щоб втримати її? Не пустити з язика.

Кльову сьогодні ие було, і тато з Спиридоном Спиридо- новичем ие впіймали иі хвоста. Вони сиділи на лавочці й балакали про те, що взагалі риба стала ловитися погано, що колись тої чехоиі було навалом, а тепер иема, що деякі породи риб зникли зовсім («Наприклад, «бички в томаті»,— реготнув тато), що виині у цьому прогрес і цивілізація, що дуже добре, що зараз так багато уваги приділяють охороні навколишнього середовища, бо як так піде далі, то скоро нічого буде охороняти, попсують, з'їдять усе на землі, й доведеться перебиратися на інші планети...

Котька кружляв навколо них і мужньо боровся з своєю таємницею. Але, коли він почув, що доведеться перебиратися на інші планети, вій ие втримався: