Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Ще одна збірка Всеволода Нестайка

— Треба було б зайнятися цим. По лінії червоних слідо-. питів.

РОЗДІ Л XIII,

в якому пригоди в первісному світі продовжуються. Яма. Погоня. «Хлопці'.. Та ви що?» Знову погоня. «НеправдаІ При чому тут Агашкін?»

Лежимо ми, значить, на галявині, дрижаки хапаємо, переохолоджуємося.

Відчуваю, ще трохи — й буде мені фініш, кінець. Ні, більше ие можу!

Агашкін,— шепочу,— вставаймо й тікаймо.

Давай,— киває він. Але перший не підхоплюється. Чекає. Бо першому, ясно, ризикованіше. Хто перший підхопиться, иа того першого і стрибне шаблезубий з хащів.

1

«Ех,— думаю,— нема мого Жори. Жора б неодмінно пер-

ШИЙ підхопився». Я ж тебе зиаю. Ти такий... Ну, добре-добре, ие роби з себе великого скромника. Слухай далі.

думаю,— раз иема Жори. мушу я. Агашкіна ие дочекаєшся». Хекнув я, підхопився. Агашкін за мною І рвонули ми у хащі. Біжимо, иіг під собою ие чуємо. Я перший. Агашкіи за мною.

Не знаю, їік я відчув небезпеку. То, мабуть, ноги в мене такі розумні. До голови ще ие дійшло, а ноги враз стали як укопані иа самісінькому краю глибочезного ямиська.

Агашкін з розгону трохи мене туди ие штовхнув. Я аж присів, щоб не впасти.

Дивимося, а иа дні ямиська трійця наших знайомих мавп — Довгий, Злюкін і Малявка

Метушаться, стрибають, а вискочити не можуть. Стіии ямиська стрімкі й голі, нема за що вхопитися. І всі троє жалібно так по-мавпячому: «У-у У-у... У-у...»

Мабуть, тікаючи від шаблезубого. вгналися зопалу і тепер ні туди ні сюди.

Звідки взялася у лісі та яма--хто його зна. Може, то первісні мисливці для мамонта викопали. Або для ведмедя печерного. Навіть картина ж така є в Історичному музеї — мамонт у ямі лежить, а первісні мисливці в нього каміння кидають.

Що б там не було, а факт лишався фактом — перед нами яма, а в ямі трійця. І так вони жалібно укають, так безпомічно підстрибують.

Перезириулнся ми з Агашкіним. Бачу в очах його сумнів. Та й мені самому в серці щось ворухнулося. Все-таки однокласники. Хоч і мавпи.

А що робити? Як їх звідти витягти? Яма глибочезна, метрів п'ять, а то й шість. Руку ие простягнеш.

Ех, коли б ти був — щось би придумав. Ти ж у нас на це майстер, технічний геиій. А ми з Агашкіним — я черевик, вій другий. Два чоботи пара.

Позітхали ми, позітхали край ями, аж чуємо — у хащах якийсь підозрілий рух.

Ну, думаєм, все! Шаблезубий!

Кинулися ми навтіки... Але... Якщо міряти сили відрами чн каністрами, як шоферн бензни, то в иас у баках лишилася менше ніж иа денці. Ще кілька метрів—і мотори наші чмихнуть востаннє, й колеса стануть. Чую — позаду щось сопе, доганяє. Потім чую — хрипить. Він, шаблезубий! 1 обернутися страшно.

Агашкін,— кричу,— прощай!

Н Прощай, Лесику! Прощай! — це він мені.

Бензин мій кінчився, мотор чмнхнув. Упав я иа землю, потилицю руками иакрнв.

УсеІ Завмер. Чекаю. А в голові тільки одие:

«За що ж він мене спершу вхопить своїми шаблями — за йогу?.. За руку?.. За спнну?»

ХлопціІ Та ви що — подуріли? Це ж яі Жора! — І голос такий хриплий — ну, абсолютно ие твій голос.

«Але ж тигри шаблезубі людськими голосами ие говорять»,— думаю.

Повертаю голову. Тю! Справді тн. Брудний, замурзаний... Але ти! Власною персоною.

Агашкіи! — кричу.— Це справді він! Жора. Наш Жора Комп'ютер!

Агашкін голову підвів. Усміхається:

А я давно зрозумів. Тільки придурювався. Щоб вас розіграти.

Ну, Агашкіи! Навіть тут грає п'єсу. Ну, та хай йому грець!

Головне, що тн, тн знову разом з нами. Така мене радість шалена охопила — переказати не можу.

Як же ти нас знайшов? Де ж тн був? Де тебе носило?

Та ото ж закрутило мене в тому яру, потягло, я й попрощатися з вами ие встиг. Крутило, крутило, а тоді — хряп! — на якийсь камінь велетенський. Зачепився я там, тримаюсь.

О! — кажу.— Так ми ж той камінь бачили. Мн ж тебе гукали.

Я чув. Але від холоду так захрип, ви ж чуєте,— кричу, крнчу, а голосу нема. Я з того боку був, ви мене ие бачили. Проскочили, далі подалися. Перебрався я з того боку каменя на ваш бік, переплив потік, ледве з яру внліз. 1 подався вас шукати. Бачив здаля, як вас якісь мавпн на дерево тагли...

Так ти хоч знаєш, що то за мавпи? — вигукнув я.— То ж наша трійця — Довгий, Злюкін і Малявка!

Та ви що?

Точно,— кажу.

На мавп перетворилися,— підхоплює Агашкін.— Так, як казав Ясик Гриценко.

Ну?І — дивуєшся ти.

А тепер вони в ямі сидять, вилізти не можуть. Від шаблезубого тікали й попадали. Я про тебе згадав: от коли б був Жора з нами, неодмінно щось придумав би, щоб витягти їх звідти.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар