Слава ЗСУ!

Я ие хочу відпочивати. Я хочу в село.

У яке село!

Там, де люди.

А тут тобі що — ие люди?

Ну піди з дитиною в село,— несподівано підтримала Котьку мама.— Нічого годинами стовбичити у воді з тою вудкою. Займайся сином!.. Заодно подивитесь, що там у магазині. Може, якісь кофточки імпортні. Або щось із взуття. У сільмагах часто буває те, чого ие дістанеш у ЦУМі.

Тато скривився й почухав потилицю.

Котька усміхнувся і вдячно кивнув мамі.

Коли вони вийшли за територію «Бережка», тато цикиув крізь зуби і сказав:

Ну ти ж і кадр! Зараз такий кльов почався, а ти...

Не обманюй! — весело сказав Котька.— Ти сам казав, що по-справжиьому клює тільки рано-вранці і надвечір. І взагалі треба займатися сииом.

Куме Аидрею, не будь свинею!..— тато нахмуривсь і одвернувся.

Але через три хвилини вони вже дружно крокували в ногу і бадьоро удвох співали:

— Шагом, шагом, шагом, братцьі, шагом Мьі пройдем по роїдам и оврагам...

Тато не вмів довго сердитись, він швидко одходив.

Співали вони хвилин двадцять. Потім захекались і замовкли. Почався пісок, іти стало важко.

Соице пекло немилосердно. Сорочки поприлипали до спин.

«До села два кроки...» — єхидно прохекав Котька.

Хто ж його знав... Так мені казали,— винувато прохекав тато.

Пшениці кінчилися, почалася кукурудза.

Потім кінчилася кукурудза, почалася картопля...

! от нарешті голубими підмальованими очицями-вікнами визирнула з-за тину перша білеиька хата. Починалося село.

Пройшли воии кілометрів чотири з гаком, не меише. Кожен «крок» виявився по два кілометри.

Настрій у Котьки зіпсувався вкрай.

От тобі й приїхав у село! - До якого більше як година ходи!

Щодня ие побіжиш.

Та й взагалі! — ніхто його самого сюдн не пустить. Це вій зрозумів остаточно.

Прощайте, нальоти на баштан!

Прощай, верхова їзда на корові!

Прощайте, захоплюючі змагання з хлопцями-пастухами...

...Ех, дуриий Тютя! Заздрив!..

Вони йшли і мовчали.

Котька безнадійно соп їв.

Вулиця вивела їх на майдан, до сільмагу, біля якого стояв стовп з гучномовцем і блакитною табличкою автобусної зупинки.

Вони піднялися рипучими сходами і зайшли в сільмаг.

Незважаючи на великі вітрини, у сільмазі було темно й прохолодно. Мабуть, тому, що зсередини попід вітринами, затуляючи світло, стояло щось велике, оббите дошками — чи то якась мебля, чи мотоцикл з коляскою, чи хто його зна що...

На полицях вишикувалися телевізори, радіоли, каструлі, відра, дитячі іграшки, парфюмерія, книжки...

А на нижній полиці, зовсім окремо, стояли величезні кирзові чоботи, до яких було прищеплено папірець з написом: «Сапоги, 56 р. Ціна 12 крб. 10 коп.».

Такого розміру чобіт Котька ще зроду не бачив, хоча, як ви вже знаєте, і тато Котьчии не був карликом, і мама теж.

Ого-го! — ие втримався Котька.

І раптом почув знайомий иасмішливий голос:

От бачиш, і такого у вас иема!

Котька обернувся: у затишку за меблями (чи то мотоциклом, чи хто його зиа чим) стояв знайомий дідок у військовому кашкеті без зірочки і навхильці пив з пляшки лимонад.

Ковтнув, витер рукавом губи і продовжив:

Може, поміряєш? Бо завезли, а в нас таких лапацоиів иі в кого нема. Третій рік ніхто не купує.

Котька хихикнув.

Дідок йому подобався.

Настрій у Котьки покращав.

Тату Карло!.. Мама хотіла щось із взуття...— лукаво зиркнув він на тата.

Беремо! — весело вигукнув тато.— Загорніть нам, будь ласка, ці тапочки! — звернувся вій до продавщиці, кругловидої усміхненої молодички.

Ви що — серйозно? — зразу перестала усміхатися та.

Цілком серйозно! От вам гроші!

На відміну від мами, яка робила все дуже помірковано і вдумливо, тато був легковажний — любив несподівані жарти, сюрпризи і розиграші.

Молодці! — схвально сказав дідок Дика природа.— Люблю рішучих людей. Вітаю з покупкою. Цим чоботам зиосу не буде. І торгівлю нашу підтримали. Молодці! Носіть на здоров'я. Може, ви заодно й оцю концертну роялю візьмете? Бо світ затуляє,— дідок поплескав по дошці здоровенного ящика.

Ні! Ми граємо тільки на магнітофоні,— сказав тато.

На «Бережок» ішли весело. «Сапоги» несли по черзі — то

Котька, то тато. І весь час сміялися. І уявляли, який-то буде сюрприз для всього «Бережка», як реготатиме Спиридон

Спиридонович, його дружина, дочка... Як усі по черзі міряти муть «сапоги» і бігатимуть у них, спотикаючись і падаючи...

Але...

У мами якраз щось підгоріло, вона була сердита, і, коли тато, піднявши «сапоги» иад головою, дзвінким голосом вигукнув зарані придуману фразу: «Заїнько, дивись, ми купили тобі імпортні модельні туфлі!» — Котька одразу зрозумів, що сміху ие буде. Мама так глянула на тата, що він враз замовк, опустив «сапоги» і тихо промовив: