Слава ЗСУ!

І оце ж Інгрід приїде...— схлипувала Свєта.— Я хотіла сказати, попередити... Ви ж знаєте, як воно вийшло. А вони-и-и...

Ну, нічого, нічого... Може, воно й краще, що не сказала.

Свєта раптом перестала плакати і голосно, навіть трохи голосніше, ніж треба, сказала:

Бабуню, то я тут поприбираю, га? Бо тут таке робиться, таке робиться... А ви старенькі, не здужаєте.

Це було сказано явно «иа публіку». З-за хати виходили Чайиик і Петякантроп.

О! — сказала баба.— Вже! Наробився! А де Манька, ледащо?

У саду припнув. Вона сказала, шо їй яблук хочеться,— усміхнувся Чайник.

А тобі віника! Куди це вже лаштуєшся? Га?..

На річку. Дуже серйозна справа.

Справа! Бачили? Ех!..— зітхнула баба.— У всіх діти, як діти... А цей... ледащо, ні за холодну воду,— і враз, схопивши граблі, рішуче перепинила иими, як шлагбаумом, шлях Чайнику.— Ні! Нікуди ти не підеш! Ні на яку річку! Ііоки все не поробиш, не підеш!.. Усе! Годі!..

Чайиик розгублено перезирнувся з Петякантропом:

Та... та що ви, бабо? Що з вами? Вам що— погано? На сонці перегрілися?

Мені гарно. А от тобі буде погано! — баба замахнулася граблями.— Ледацюга!.. Всіх иа ноги підніму. Ондо і вчителька, і піоиервожата... Всі...

Чайник плаксиво скривився:

Ну що ви хочете од мене? Га? Вчусь я нормально? Нормально. Двійок не маю. Шо вам іще треба?.. Для школяра головне в житті — навчання. От! А зараз у иас канікули. Заслужений відпочинок. Всі громадяни Радянського Союзу мають право на відпочинок. Стаття сорок перша.

А право на труд? — вигукнула баба.— Стаття сорокова.

То для дорослих. А я дитина. І взагалі.

Еге ж!.. Дитина!.. А подивись же круг себе иа дітей. Той — юний садівник. Той — юиий зоотехнік. Той — механізатор. Той... А як гариеиько одробляють діти п'яту трудову чверть. Га? А Стьопа Романеико так у Москву їде на Всесоюзний зліт трудових школярів. Ото діти! А ти...

То старшокласники. А я ще малий.

Малий! Як щось інше, то великий. «Не вчіть мене, бабо, я уже дорослий!» А як... Дожилися... Чужа дитина у дворі прибирає.

Хай, як їй подобається. Кому що! Хто все життя у гною бабрається, свинарники чистить... А хто подвиги робить — у космос злітає, на дот кидається, потопаючих рятує... Та що там говорити. Що ви у подвигах тямите? І взагалі...

Та...— несподівано почала Свєта, але Петякантроп одразу цикиув на неї.

Цить! Тебе ие питають.

І взагалі...— махнув на иеї Чайиик.

Але ж...— почала баба, та Чайиик не дав їй закінчити.

У иас свобода вибору професії. От! Я, може, космонавтом збираюся бути, а ие...

Ото спершу наносиш води, нарубаєш дров, прибереш у дворі, а тоді будеш собі космонавтом. Все! — рішуче сказала баба.— І иа цьому припинимо розмови.

Та що ви, бабо,— жалібно проскиглив Чайиик.— Ну ніколи мені... Ніколи зараз... Хай потім.

Тобі завжди ніколи. Ледащо! Це я зиаю! Годі!

Петякантроп схилився до Чайника, і Котька чув, як він йому сказав:

Давай, може, трохи... той, я вже поможу...

Та ти що?! — зашипів иа нього Чайник.— Вій же зникне! Він же... Може, це єдиний раз у житті. Може...— І раптом Чайник здивовано вигукнув: — О!.. А де це наше весло? Тільки що тут стояло, біля копиці.

Котька глянув — і справді, весла біля копиці ие було. А стояло ж, точно, він сам бачив.

Це ти сховала? — обернувся Чайннк до Свєти.

Та я до копиці й ие підходила! Ти що?

Правильно. Не підходила. Я бачив,— сказав Петякантроп.

А де ж тоді воно ділося? — нишпорив Чайинк по подвір'ю.— Спершу мішок, тепер весло. Це вже не випадково. От бачите, бабо! — вигукнув Чайник.— Бачите, що робиться! А вам тільки трудове виховання у голові! Може... може... ми на порозі відкриття таємниці віку! Може... І взагалі...— Він обернувся до Петікаитропа.— Біжімо швидше! Пустіть! Пустіть, бабо!

І, скориставшись миттєвою бабиною розгубленістю, хлопці гайнули з двору.

Таємниця віку... Ну! — сплеснула баба руками і загукала услід: — Окозамилювач! Чортова робота!

От видумляки! — зітхнула Свєта.— І як ти иа них вплинеш...

Що вони далі говорили, Котька вже не чув, бо, пригнувшись, побіг слідом за хлопцями.

РОЗДІЛ VIII, у якому з'являється нарешті головний герой Грицько Половинка і починаються пригоди, надзвичайні і загадкові. Семуа

Котька біг за хлопцями майже не ховаючись. І так ледве встигав, щоб не втратити їх з очей.

Хлопці бігли до кущів крайберега, де схилилася иад водою старезна розлога верба.