Слава ЗСУ!

А... а... Бермудський трикутник? — не здавався Чайник.

__ Ну, це одне з багатьох загадкових явищ природи, ще не пояснене наукою, але нічого спільного з космічними при- шельцямн воно не має. Це пояснюється якоюсь аномалією в електромагнітному полі Землі.— Половинка говорив поважно, иаче професор.

А... а в Петрозаводську?

Природне явище.

А... а... а...— та більше нічого сказати Чайиик не

встиг. Раптом почувся голос чорнявої Свєти:

Що тут у вас трапилося? Такі збуджені... Що —

справді таємниця віку?

Та от,— пхекнув Половинка.— Запевняють, що бачили

якогось космічного пришельця.

Що?! Пришельця? Ой, як цікаво! Якого? Де?

Та отамо в кущах! — тицьнув через плече відстовбурченим великим пальцем Половинка.

Свєта підбігла до кущів:

Де? Де? Нема... Нікого... Нічого... Хіба що ось пляшка порожня. Так вона ж не інопланетна. Звичайнісінька, земна, з-під лимонаду... А-а-а... То вони, мабуть, читали «Історію з літаючими тарілками» і теж думають нас розіграти. Не вийде! Літаючий Чайник!.. Ха-ха-ха! — Свєта зобразила руками чайник і зареготала.

Та йди ти! — насупившись, буркнув Чайник.

Краще, ніж вигадувати, бабусі допомагав би! Вндумля- ка! — докірливо сказала Свєта.— А то просто боляче дивитися — з ніг, бідненька, збилася, сама усе робить, а ти... Ех, ти! Втік!.. Вигадав нісенітницю з якимсь прншельцем і втік. Щоб тільки нічого ие робити. Все звалив на стару немічну бабусю. Ганьба! Користуєшся тим, що батьки в полі...

Ой! Тримайте мене, бо я її зараз...— скривився, наче од зубного болю, Чайинк.— Ну, що тобі треба? Ну, чого ти лізеш?! Ну!.. Ще вона буде мені тут влаштовувати трудове виховання!.. Ну!..

От ми зараз тобі влаштуємо! — Петякантроп замахнувся, та враз, мабуть, згадав про Семуа, обернувся до кущів, звідки той виходив, і застиг з піднятою рукою.

Ой! Тікай звідси, бо...— скреготнув зубами Чайник.

Бо не витримаю! — благально приклав руку до грудей Петякантроп.

І взагалі...— знову скреготнув зубамн Чайник.

От уже такн хотіла тобі, Чайник, щось цікаве ска- затн. Попередити про одии секрет. А тепер не буду, раз ти такий. От!.. Раз ви такі...— Свєта круто повернулася й пішла.

Потрібні вони дуже, твої секрети...

...як рибі зонтик...

І взагалі...— загукали їй услід Чайинк і Петякантроп.

Ну, я пішов рибалити,— поважно сказав Половинка, витягаючи з кущів удочки.— Не галасуйте тут. Не полохайте мені рибу.

І він зник з Котьчииих очей — спустився З крутого берега вниз, до води.

Свєта одійшла уже досить далеко. Раптом обернулася. І помітила Котьку.

О! — загукала вона.— Дивіться! Оидо ваш прншелець! За будяком ховається... Ех ви! Мюнхгаузеии! Видумляки нещасні! Ха-ха-ха! — і вона, сміючись, побігла геть.

Ховатися вже було ні до чого. Котька підвівся з-за будяка. Хлопці, насурмонившись, грізно дивилися иа нього.

Ти хто такий? — спитав Чайник.

Чого ховаєшся? — спитав Петякантроп.

—- Я... з «Бережка»... просто... просто так...— затинаючись, промимрив Котька.— Я... я теж бачив пришельця... Це... потрясаюче!.. Просто неймовірно!..

О! А вони з нас дурників хочуть зробити! — вигукнув Петякантроп.

1 взагалі!..— вигукнув Чайиик.

А... а цей Половинка, по-моєму, спеціально вам шлях перетнув... просто ие хотів вас пускати. Бо там, у кущах, був той... пришелець... По-моєму...

Котька сказав і одразу пошкодував, що сказав,— відчув себе наче зрадником. Але було вже пізио.

Ух ти-и! Точно! — розкрив рота Чайник.

Ну-у... я йому зараз дам!—-кинувся до крайберега- Петякантроп і здивовано вигукнув: — Тю!.. А де ж вій? Нема!

Як?! Він же тут вудить. «Не полохайте мені рибу!» — кинувся Чайиик. Підбіг до крайберега й Котька. Виизу, біля води, нікого не було, ні праворуч, скільки око сягало, иі ліворуч.

Слу-у-ухай! — раптом зробив рота бубликом Чайник.— А що, як... Половинка... теж пришелець?

Га? — вирячився на нього Петякантроп.— Що? Ну ти даєш!.. Може, й Свєтка пришелець... І весь иаш клас разом з учителькою Ольгою Гаврилівною...

Свєтка иі, а от Половинка... Пам'ятаєш, як він у селі з'явився... і взагалі...

Ну, пам'ятаю. Батьки поїхали на БАМ, а його завезли

сюди Л° Діла Мироиа.

Це він так казав! А насправді? Де вій з батьками раніше жив? У якому місті? Ти в діда Мнрона перепитував?

Так він же глухни як пень.

То ж то й воно!.. Не до когось завезли, а до глухого

як пень діда Мирона! У якого перепитати неможливо.

Тоді й дід Мирон, виходить...

__ дй! — одмахнувся Чайник. Дід не пришелець! Дід живе в селі вісімдесят років. Але його... залякали. А що? Спробував би ти відмовитися, якби до тебе прийшло таке мурло у скафандрі з антенами... і взагалі...