Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
А ти кажеш. Половинка нормальний! — вигукнув Чайник.— Таке мале, менше за всіх у класі, а таке розумне, стільки всього, свиня, зиає! Нормально?
Га? — вирячився Петякантроп.
Ні тобі вікно розбить, ні кавуна вкрасти, нічого. Нормально це?
Га?
От тобі й «га»! Ти бачив, щоб він якусь дівчинку штовхнув, ударив коли-небудь?.. Нормально?
Пришелець! — видихнув переконаний нарешті Петякантроп.— Таки, мабуть, пришелець, змія гримуча. Ну! Що ж робити?
Треба на острів... Подивитися, сфотографувати... і взагалі...
А як же? Човнів же нема...
І тут подав голос Котька:
А що, як.-*, уплав...
Котька змалечку добре плавав, а тепер ще й ходив у басейн, мав навіть третій юнацький розряд, і була реальна можливість показати хлопцям свою мужність і відвагу.
Чайиик і Петякантроп перезирнулись.
Воно, звичайно, Множна, але...— протягнув Чайиик.
А як же фотоапарат, телескоп?..— знизав плечима Петякантроп.
І взагалі...— поставив крапку Чайиик.
Але Котьку вже несло на хвилях раптової рішучості (наслідок легковажної батькової спадковості).
* Та ви що! До голови прив'язати! Нас у басейні вчили
прикладних видів плавання. Я покажу. І взагалі уплав навіть краще. Як обережно — ніякі пришельці ие помітять, д ЧОВНОМ — одразу...
д що — це ідея...— глянув Чайник на Петюкаитропа.
Петякаитроп не став сперечатися. Хоча видно було, що пливти на острів йому ие хотілося.
ЦІтаии й сорочки поховали в кущах. Знявши сорочку і висипавши на землю яблука, Котька полегшено зітхнув — йому набридло цілий день тягати їх за пазухою (а зовсім викинути було шкода, вій стільки через них настраждався). Потім Котька прив'язав фотоапарат і телескоп поясами — фотоапарат до голови Чайника, телескоп до голови Петі- кантропа. Одійшли трохи вгору за течіею і там зайшли у воду. Пливли тихенько, намагаючись не хлюпати й не пирхати. Котька плив, і всередині в нього лоскотно смикалося від живота вгору щось радісне й водночас тривожне. А голова обертом ішла від п'янкого очманіння.
Оце прйгода!.. Та хіба міг він навіть мріяти про таке!.. Пливе иа острів, де висадилися справжні космічні пришельці, інопланетяни! Та [гор Дмитруха слізьми вмиється від заздрощів! А Тютя?! Тютя вмер би від страху на його місці!.. І взагалі забулькав би на дно —- бо ж плавати не вміє. Та... Та враз Котьку огортала тривога: а якщо пришельцям ие сподобається візит непроханих гостей?.. І скільки їх там, тих пришельців?.. Може, вони сердяться на хлопців за те, що ті лупцювали Половинку (може, Половинка справді теж пришелець..,). І... і тоді хтозна-що може бути...
Але потім знову холодна хвиля страху відкочувалась і натомість накочувалася гаряча хвиля радісного збудження. Та це ж таке... таке... таке... Вони ж перші радянські люди, що контактують.з живими інопланетянами, пришельцями з інших цивілізацій! Це ж сказитися можна!
Котька від захоплення набрав повен рот води і трохи не захлинувся.
Хлопці підпливли до острова і, обережно розсуваючи очерет, почали вибиратися на берег. Ще трохи, ще... І от...
Вони завмерли й перезирнулися.
За кущами верболозу, посеред острова, стояв яскравий жовто-червоний намет. Біля намету лежали якісь лискучі алюмінієві чудернацької форми ящики, конуси і циліндри, схожі на деталі міжпланетного корабля.
І-і-і!..— вдихнув Чайник.
У-у-у!..— видихнув Петякантроп.
3-здається, н-нікого нема,— самими губами прошелестів Котька.
Чайник виявився все-таки найхоробрішим. Він перший посунув до намету. За ним поповз Петякантроп.
А Котька... Тільки не думайте, будь ласка, що Котька був зовсім боягузом. Але в останню мить у нього в голові іскрою проскочила думка: «То ж вони лупцювали Половинку, а не я... Хай перші й лізуть».
І та думка якось уповільнила його рухи, і Котька лишився в кущах..
Чайник, зігнувшись, навшпиньках підійшов до намету. Хотів зазирнути всередину, та тільки взявся рукою за запону, як раптом з намету вирвався дим, спалахнув вогонь і... Чайник від несподіванки гепнувся на землю.
Петякантроп, що й так лежав иа землі (бо не йшов, а повз), просто закляк, иаче його судома звела. А Котька за кущем тільки рота роззявив.
І тут сталося таке, що Котька не повірив своїм очам. Ящики, конуси й циліндри, що лежали біля намету, несподівано заворушилися- Спершу піднявся в повітря ящик і опустився иа інший ящик. Потім злетів циліндр і ліг зверху, а на нього — конус. І виникла якась дивна химерна фігура. Та фігура иаче ожила і раптом заговорила. З верхнього конуса почувся гучний «неземний» голос Семуа:
