Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Северин Наливайко



II


За чотири сотні кроків позаду коронного польного гетьмана і його супутника, в оточенні хоругви панцирників, йшли окремо від обозу два вози, запряжені четвіркою добрих коней кожен. Повільно і урочисто пливли крізь степ рухомі в'язниці, щільно оточені суворими жовнірами. Станіслав Жолкєвський надто довго полював за своїми бранцями, щоб дозволити бодай найменшу можливість для звільнення їх швидким відчайдушним наскоком з поля. Тому ціла хмара вимпелів на верхівках ратищ в’ється над возами, грізно дзвенить залізо обладунків, похмуро позирають навкруги уважні очі з–під залізних місюрок.

Але бранці не сподівалися на чудо. Вщент розбите могутнє військо, розвіяна над степами козацька слава і нікому прийти на допомогу тим, кого везуть на ганебну страту. Хмільні після кривавого бенкету лежать братчики в чистому полі і ніхто їх не зможе підняти крім сурми страшного суду. Повільно і урочисто пливуть вози… У першому їдуть закуті по руках і ногах козаки Северина Наливайка. Їх було шестеро, з яких двоє досить значних: полковий суддя Федір Мазепа і київський сотник Яків Кизим. Другий займав сам Наливайко у товаристві чотирьох озброєних секирами і пістолетами охоронців.

Мовчав бунтівний отаман, лише гірко зітхав, пригадуючи безглузду зраду своїх козаків і пекельну різанину, яку в нагороду за неї вчинив їм Жолкєвський. Він лежав на оберемку соломи, закинувши голову догори, вдивлявся у важку пелену темно–сивих хмар, яка щільно вкривала небо. Його могутнє тіло, вкрите горою м'язів, навіть обплетене пасмами ланцюгів і зодягнуте в рам'я, крізь численні проріхи якого було видно синці і поразки, виглядало по–богатирськи. Здавалося, він легко може розірвати свої ланцюги, лиш замислився і лежить так доки, щоб скоро встати і легко струснути з себе залізні пута. Але ні! Міцні ланцюги тримають Наливайка. Прикутий він ними до грубих дошок возу. Пильно позирає варта, виблискують на сонці гострі леза сокир. Вкотре зітхає Северин. Чому ж продали, рятуючи власні життя, свого отамана ті, про чию долю він так турбувався, кого водив у бій і з ким ділив «хліб козацький»? А ділити було що, бо ж знав Северин Наливайко науку бути добрим полководцем і мав щасливу долю. Здобич золотим дощем сипалась на голови сміливим. Лише у Слуцьку п'ять тисяч литовських кіп срібла. А Луцьк? З виглядом покірливості луцький біскуп і його шляхта склали біля ніг Наливайка мішки з десятьма тисячами злотих, і навіть це не врятувало місто від погромів… Продали! Зграєю вовків вдерлися до шатра. Накинулись всі разом і, стриноживши, доправили в табір Жолкевського, перед очі Струся, Собеського, Ходкевича й інших, котрі вимагали помсти. Скреготів зубами у безсилому відчаї Северин. «Чому ж, чому ж так сталося?» — вкотре думав він і не міг знайти відповіді. А може мав рацію пихатий Струсь, коли плюнув йому в очі оте: «Хамське поріддя не має гонору! Заради свого нікчемного життя вони продадуть будь–кого. А якщо пан накаже, зашмагають до смерті власного батька. І все заради того, щоб самим животіти, мов бидлу!»

Ні, не так все було і Северин знав це. Немало грошей потратили пани, аби здійняти в таборі козаків ту бучу, яка призвела до поразки. По одному купували Іуд, які потім підбурювали козаків. Але їх було в десятки разів менше, ніж палких сердець, для яких гонор важив не менше, чим для польського шляхтича. Гарячих голів, котрі легко дали себе задурити і в них було поселено чутки про зраду самого Наливайка. Та не зраджував він їх, не зраджував! І неодмінно примусить всіх повірити в свою чесність. Там, у Варшаві, на ешафоті, змушений до дна випити свою гірку чашу…

Розмірено похитується віз і ляпотить багно під копитами коней. Жовніри від нудьги перемовляються між собою, пригадуючи добру мальвазію, яку пили напередодні і жалкують, що тепер змушені мокнути на дощі. Вони, тисяча чортів, відчувають як злиплись їх горлянки, адже в них від ранку не було жодної краплини вина!

— І все через тебе, лотре! — без злості в голосі мовить один з жовнірів, літній вже чолов'яга, чия багряна пика виглядає з–під моріона[9], немов гарбуз з–під невеличкого листка. — Заманулося тобі, пся крев, бунтувати? Тепер ось четвертують тебе, дурня. I то є бардзо добже. А може настромлять на палю… Особисто я б дав розпорядження, щоб тебе, скурвого сина, колесували. Щоб тягли з тебе жили по колесу. О, то є добряча кара для такого банити як ти! Минулого року я бачив як пускали по колесу одного бідолаху. Матко боска, як він верещав! Клянуся свєнтим паном Єзусом, кров стигла в жилах. А коли малодобрий[10] почав кліщами ламати йому кістки, хрускотіло, немов ламають старого паркана. Тисяча дзяблів, він все верещав і верещав… Ти теж заслуговуєш таку кару альбо ще більшу, адже дякуючи тобі чесні люди змушені мокнути під клятим дощем, аби ти не утік. Сто кіп дзяблів пану в пику, на мені не залишилося бодай однієї сухої нитки! А яка дяка? Навіть чарки нікому піднести…


  9 Моріон — іспанський бойовий шолом.

  10 Малодобрий — кат.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!