Слава ЗСУ!

- Так, я знаю. – Сказав Любомир

Справжнє ім’я демона, який забрав спогади Любомира було Вартос.

- Що нам робити? – запитала Аварал

- Тікати, – Вартос поглянув на янгола, - тікати якомога швидше.

Вітер бився у шибки будинку, неначе хотів втекти від погоні, яка вилась на заборонене кохання

Минуло 3 роки. Суд.

Архангел Михаїл вів суд над Вартосом і його коханою Аварал. Вони стояли в кайданах оточенні з усіх сторін представниками раю й пекла. В Аварал були обрізані крила, знак падіння її небесного єства. Вартос тримав її за руку, так ніжно як міг. Йому було плювати, що буде з ним, однак серце калатало лише від думки, про Аварал. Він боявся майбутнього, яке чикає на неї.

- Я кохаю тебе, - прошепотів він до неї.

Вона заплакала

- І я тебе кохаю, мій синьоокий. – Промовила вона.

Він був єдиним демоном із синіми очима.

Архангел Михаїл піднявся для озвучування вироку.

- Вартосе й Аварал! Ви порушили заборону, яку наклав творець всього сущого. – його голос звучав мов грім. – Ми довго вирішували над покаранням вашого вчинку. Й нарешті дійшли до згоди. За те, що ви вчинили вас буде посаджено у дві вежі. Кожна з яких буде розташована в протилежному кінці всесвіту. Ви ніколи більше не побачити один одного. Однак, - він зробив паузу, - завдячуйте двом душам, які згубив ваш вчинок. Вони просили, щоб ми дали вам надію на зустріч. Тому між вежами буде протягнутий ланцюг. Тягнучи за нього ви наближатимете їх назустріч. Можливо вам вдасться притягнути їх.

Демон зрадів. Його побоювання не справдились.

- Що буде Марією і Любомиром? – Запитала Аварал

- Вас, це вже не стосується. – промовив Михаїл

Суд закінчився. На Вартосу й Аварал чекає майже вічність в розлуці. « Я просто кохала»

***

Любомира з Марією повернули в минуле. Лиш чоловік знав, що трапилось. Він опинився в себе в офісі у той день коли мав зрадити дружині. Серце калатало від пережитого. Знову відчував своє тіло. Навіть чув, яка кров тече по жилах. Через п’ять хвилин повинна була увійти Кармен. Любомира пересіпнуло лише від однієї думки про неї і те, що він накоїв. «Мушу діяти. Вдвічі я це не зроблю» - подумав чоловік. Час летів мов крук, який промайнув у вікні офісу. Лишалась хвилина до її приходу. Він не міг нічого придумати. Одна в останню секунду думка народилась в його не цнотливому мозку.

Почувся стук. Він відкрив двері й побачив Кармен, яка стояла в одні білизні.

Годин показував дві години ночі.

- Тебе звільнено! – прокричав Любомир

Жінка відкрила рота, щоб щось сказати. Але перш ніж промовити двері захлопнулись.

Любомир реготав мов божевільний. Він сповз по дверях і сів на підлогу. Вчинок був по дитячому простий. Чулись стуки у двері, але він не звертав на них уваги. Чоловік продовжував сміятись. Щиро від душі. Кабінет ховав його від світу й минулого яке закрилось назавжди. І він заплакав від радощів, які переповнювали його душу і тіло. « Тепер буде все гаразд» - сміявся він. Однак усмішка миттю пропала на його обличчі. Тремтячими руками він дістав мобільник й набрав Марію.