Слава ЗСУ!

Любомир вийшов з офісу й сів у свій бентлі, котрий був припаркований під розлогим кленом, який кидав широку тінь на автомобіль. Сівши у машину він помітив на передньому пасажирському сидінні газету, яка була розгорнута на 5 сторінці. «Не пам’ятаю що забирав із собою, - знову проговорив у голос» Фото шоколадної крамниці дивилось на мене з сторінок преси. Любомир кинув її на заднє сидіння й завів двигун, який загарчав хижими нотами V-6. Авто мчало вулицями міста здіймаючи у небо жовте листя, яке у повітрі танцювало небесний вальс. «Треба заїхати до Квітки». Забув купити їй солодощі… Нічого по дорозі є супермаркет. Однак Любомир не доїхав до нього. Він якраз проїжджа вулицю Compitales. Мимоволі він спрямував погляд у права й побачив ту саму крамницю. «Хм – крива посмішка з’явилась на моєму обличчі». Чоловік припаркував авто якраз біля крамниці. Коли він зайшов у середину солодкий запах вдарив із силою професійного боксера йому у ніс. Прилавки були заставленні різноманітними видами шоколаду. Любомир навіть не всі бачив. «Батька б сюди – подумав я» Тускле світло висіло у повітрі. Нікого не було. Стіни були обтягнути червоним сатином. Чоловік покликав проте ніхто не відкликнувся. Любомир розглядав, що купити своїй донечці, як раптом хтось заговорив до нього.

- Щось вибрали пане? – промовив чоловік, який вийшов із дверей, які вели в інше приміщення крамниці. Скоріше це був дід. Сивина майже повністю покривала його голову, а на носі примостились невеличкі окуляри в круглій оправі.

Від несподіванки я здригнувся

- Ні, я тільки прийшов й шукаю для моєї дочки солодкий подарунок. Ви б не могли мені допомогти щось вибрати? – запитав я

- Дивно. – сказав він, - як власник найбільшої компанії по виробництву кондитерський виробів не знає, що купити солодкого своєму чадо.

- Звідки ви знаєте хто я? – здивувався я

Продавець опустив голову так щоб бачити Любомира не крізь окуляри, а прямо у вічі.

- По усіх каналах говорять про злиття вашої компанії з «Солодкими мріями» - додав він

- І якої думки ви про це – запитав я?

- Мене політика не цікавить, - посміхнувся продавець, - моє захоплення шоколад і люди

- Люди? – перепитав

- Так, Ви правильно почули. Люблю спостерігати за ними, за вчинками які скоюють й будуть скоєні. Ми цікаві істоти, чи не так, пане? – запитав він

- Я над цим не замислювався, - відповів йому

- А про, що ви мрієте?

Я замовк і не відповідав декілька секунд. А й справді про що я мрію? Що прагне моя душа? Продавець терпляче чекав відповіді

- Я… Я не знаю. В мене є одна мрія, якщо її так назвати. Хочу, щоб деякі події стерлись з лиця землі.

- Цікаво! Неймовірно цікаво! – скрикнув він із захопленням й посміхнувся

Любомир повернувся до реальності й згадав навіщо він тут. Чоловік кивнув продавцеві на подарунковий кошик солодощів. Той дістав із скляної вітрини й подав Любомиру.

- А це вам, пане. – продавець подав мені цукерку загорнуту у фіолетову фольгу. – Нехай збудуться ваша мрія пане.

- Скільки з мене – дістав з внутрішньої кишені гаманець щоб дістати гроші. Коли я знову перевів погляд на продавця я засумнівався у своєму психічному здоров’ї.