Слава ЗСУ!

Кіт сидів на підвіконні і як завжди вдивлявся в небо на якому палахкотіла крижані зорі. Я докурила останню цигарку й затушила її. Пшшш. Потухла вона кинучи малесенькі іскорки. У скроні бухкав хміль відаючи в артерії глухим стукотом. Коньяк хлинув у склянку й розбився об стінку неначе хвиля об морський маяк. «Треба льоду» Холодильник був повний, проте не було того, що потрібно мені. Льоду! Ну що ж , буду без нього.

У темному коридорі почулись кроки. Мати Марії йшла човгаючи хатніми капцями, які подарував Квітка їй на День Народження. В її розпоряджені водилось декілька хвилин, щоб прибрати сліди її ліків від депресії. Заховавши пляшку в кухонну шафу Марія викинула недопалки разом з попільничкою в урну. Від хвилювання вона забула про неї, тому не витягла її з сміттєвого відра та й часу не вистачало. Мати зайшла у кухню.

- Доню ти не вмієш приховувати сліди – посміхнулась

- Мамо, я не знаю про що ти – здвигнула плечима Марія

- Та ще й брехати не вмієш – похитала вона головою

Надія Сергіївна щільніше закуталась в халат й сіла по той бік стола від доньки.

- Можеш діставати пляшку, я її бачила. Хіба мати не може випити з власною дочкою? – посміхнулась жінка

- Мамо, ти справжня Ванга – промовила Марія дістаючи пляшку й дві склянки.

- Як ти доню? – запитала вона наливаючи коньяк

- Все гаразд, чому ти так вважаєш?

- Доню, я все бачу. Чому ти мовчиш? – запитала вона. – Я ж твоя мати, ти можеш довіритись мені.

- Я не хочу вас вплутувати в цю справу – очі Марії набирались слізьми

- Це через Любомира? Через цього покидька?

- Мамо не кажіть такі слова

- Ти його захищаєш? – зробила мати ковток

- Ні, просто він не вартий таких слів. – сказала Марія. – Я більше не хочу говорити про це.

- Тебе турбує щось і я це відчуваю. Не мовчи, скажи.

- Я втомилась від життя

- Доню ти лякаєш мене. – мати Марії охнула й притулила руку до вуст.

- Все життя полетіло в один день – сльози покотились по її очах. – Мамо я не знаю як далі мені жити.

- Доню забудь цього козла. В тебе є Квітка. Ти молода й красива, в тебе життя ще все по переду.

- Мені не потрібні всі, мені не потрібно життя без нього! – крикнула вона

- Доню заспокойся. Ти розбудиш Квітку.

- Вибачте мамо, я не хотіла, - притихла вона

- Ти ж казала, що не через нього.

- Не через нього, через неї – пошепки відповіла вона.

- Ти через цю хвойду? Так вона варта цього козла

- Маму не лайтесь, ви ж набожна

- Бог простить мої слова, а його ні. Вони горітимуть у пеклі.

- Ну навіщо ви так. Він же батько Квітки й мій чоловік.

- Те, що він її батько не виправдовує його вчинку. Він зрадив святе. Він зрадив кохання. Проте я знаю ти мене не послухає, але знай я бажаю тобі й Квітці тільки добра. Я люблю вас більше за життя.

Коли Надія Сергіївна пішла, Марія залишилась в кухні помити склянки від коньяку. Вода з крана хлинула сильним потоком на чашки. Від удару об посуд бризки потрапили на щоки жінки від чого вона здригнулась й на мить закрила очі. Коли розплющила Марія побачила кота, який сидів поруч крана і дивився на неї. Його хвіст маятником коливався з боку в бік.