Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Поєдинок потрібен був для того, аби довести, на що ти здатен… — почав Роланд.

IV

Літо. Спека.

Того року Повна Земля прийшла до них, як коханка-вампіриця: висмоктала всі соки з землі й знищила врожай землевласників, перетворивши поля міста-фортеці Ґілеад на стерильно-білу пустку. На віддалі кількох миль на захід, біля кордонів на краю цивілізованого світу, вже почалися заворушення. Повідомлення звідти були невтішними, але навіть вони блякли перед обличчям спеки, котра панувала тут, у центрі. Худоба з порожніми очима стояла, висолопивши язики, в загонах на скотарнях. Кабани рохкали без особливої охоти, геть забувши і про свиней, і про продовження роду, і навіть про нагострені ножі, що чекали свого часу, який мав настати з приходом осені. Люди, як завжди, жалілися на податки й військовий обов'язок, але крізь забрало порожніх гарячкових балачок про політику проглядала апатія. Центр обтріпався й вилиняв, як старий килим, який прали, топтали ногами, трусили, вішали й сушили, і так безліч разів. Нитка, на якій тримався останній діамант на грудях світу, готова була от-от обірватися. Речі не трималися купи. Влітку перед занепадом, що наближався, земля втягнула у себе повітря.

Хлопець тинявся без діла горішнім коридором кам'яної громади, котра була йому домом, відчуваючи все, що відбувалося, але не розуміючи. Він був небезпечно порожній і жадав наповнення.

Відтоді, як повісили кухаря, який завжди знаходив щось смачненьке для голодних дітей, минуло три роки. Роланд витягнувся і поширшав у плечах і стегнах. Зараз на ньому були тільки линялі штани з грубої бавовняної тканини, і в свої чотирнадцять років він уже виглядав як той чоловік, яким невдовзі стане: високий, стрункий і прудконогий. Він і досі був незайманий, але на нього вже накинули оком дві замазури — молодші дочки купця із Західного Міста. Він теж був до них небайдужий і зараз відчув це гостріше, ніж будь-коли. Навіть у прохолоді коридора його тіло вкрилося потом.

Попереду були кімнати матері, до яких він наближався без будь-якої цікавості, збираючись просто пройти повз них й піднятися на дах, де на нього чекали прохолодний вітерець і насолода від руки.

Коли він проходив повз двері, його покликав чийсь голос:

— Агов, хлопче.

Радник Мартен. Він був одягнений з підозрілою недбалістю, що викликала занепокоєння, — чорні штани з плащової тканини, тісні, немов трико, і біла сорочка, наполовину розстебнута на безволосих грудях. Чуприна була розкуйовджена.

Хлопчик мовчки дивився на нього.

— Заходь, заходь. Не стовбич у коридорі. Твоя мати хоче поговорити з тобою. — Губами він посміхався, проте риси ховали у собі темний, злий сміх. Під цією маскою не було нічого, крім холоду.

Насправді мати, схоже, не хотіла його бачити. Вона сиділа у кріслі з низькою спинкою у центральній вітальні своїх кімнат, біля великого вікна, що виходило на розпечену камінну кладку головного двору. Вдягнена у просту простору сукню, що постійно спадала з білого плеча, вона тільки побіжно глянула на хлопчика — скороминущий проблиск посмішки, сумної, немовби осіннє сонце на поверхні води. Навіть почавши розмову, вона не дивилася на сина, а вивчала свої руки.

Тепер він бачився з нею дуже рідко, і луна колискових

_(чусіт,_чисіт,_чосик)_

у його пам'яті майже стихла. І все ж, хай навіть вона стала незнайомкою, він її любив. Він відчув, що в душі ворушиться аморфний страх, а десь у її надрах зароджується ненависть до Мартена, найближчого радника його батька.

— У тебе все добре, Ро? — ніжно спитала вона. Мартен стояв поряд із нею, всміхаючись їм обом. Важка рука лежала на білому плечі, там, де воно з'єднувалося з білою шиєю. Від усміху його карі очі стали майже чорними.

— Так, — відповів Роланд.

— Як навчання? Ванней задоволений? А Корт? — Вимовивши останнє ім'я, вона скривила рот, наче покуштувала щось гірке.

— Я стараюсь, — сказав він. Їм обом було добре відомо, що Роланд не вирізняється таким блискучим розумом, як Катберт, і не такий кмітливий, як Джеймі. Він брав не розумом, а працьовитістю і сильним ударом. Навіть Аланові навчання давалося легше.

— А як Давид? — Вона знала, що він любить сокола. Хлопчик подивився на Мартена, що й досі зневажливо всміхався, глядячи на все це згори.

— Його кращі часи вже позаду.

І тут йому здалося, що мати поморщилася. На мить Мартенове обличчя потемніло, а рука сильніше стиснула її плече. Потім вона подивилася у вікно на сліпучу білість дня, і все стало, як раніше.

«Це якась шарада, — подумав Роланд. — Гра. Але хто з ким грає?»

— У тебе на лобі подряпина, — не стираючи усмішки з обличчя, сказав Мартен і недбало показав пальцем на слід, що лишився від останнього Кортового_(дякую_вам_за_цей_день,_що_був_таким_повчальним_для_мене)_прочухана.

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар