Слава ЗСУ!

Погано, звичайно, що вони не вміли вірити йому більше — особливо в таких випадках, як зараз. Мама лежала вдома на ліжку, мало не плачучи, — так вона тривожилася за тата. Деякі її тривоги були занадто дорослими, щоб Денні міг їх зрозуміти, — щось невиразне, що має стосунок до безпеки, татового уявлення про себе; почуття провини, гніву, страху перед тим, що з ними буде, — але зараз маму найперше переймали дві речі: чи не потрапив тато в горах в аварію (бо ного ж він не подзвонив?) і чи не вирішив він Погано Вчинити. Відтоді як Скотті Ааронсон, на півроку старший, усе пояснив Денні, той чудово розумів, що таке Погано Вчинити. Скотті був у курсі, тому що його тато теж Погано Вчиняв. Якось, розповідав Скотті, тато стукнув маму просто в око і збив з ніг. Зрештою через Погані Вчинки тато й мама Скотті РОЗЛУЧИЛИСЯ, і коли, Денні познайомився зі Скотті, той жив уже тільки з мамою, а з татом бачився по вихідних. РОЗЛУЧЕННЯ стало головним кошмаром у житті Денні, це слово завжди виникало в нього в голові як напис, виведений червоними буквами, які кишіли шиплячими отрутними зміями. РОЗЛУЧЕНІ батьки більше не живуть разом. Вони тягнуть гуму в суді (перетягають канат? розтягують еспандер? Денні не знав точно, чи йдеться про одне з цих занять, чи мова йде про щось інше; у Стовінґтоні мама з татом, бувало, не цуралися ні одного, ні іншого, і для себе він вирішив, що можливий будь-який варіант), і тобі доводиться піти з кимось одним, другого ти практично перестаєш бачити, а той, з яким ти залишився, може, якщо йому приспічить, вийти заміж чи оженитися з кимось, кого ти навіть не знаєш. Найжахливішим у РОЗЛУЧЕННІ було те, що це слово — чи поняття, чи щось інше у сприйнятті Денні — зринало в головах його власних батьків, він відчував це; іноді — неуважне й відносно далеке, іноді — виразне, все що застує й лякає, як грозова хмара. Так було після того, як тато покарав Денні за те, що той порозкидав папери в його кабінеті, і лікареві довелося помістити руку хлопчика в гіпс. Спогад про це вже майже стерся, але думки про РОЗЛУЧЕННЯ були виразні й наганяли жах. Водночас ці думки переймали й маму, і він жив у постійному страху, що вона, висмикнувши Те Слово зі своєї голови, вимовить його і зробить РОЗЛУЧЕННЯ реальністю. РОЗЛУЧЕННЯ. Думка про нього постійно сиділа в їхній підсвідомості — одна з небагатьох, які він завжди вмів уловити, мов акорди простенької мелодії. Але, як і акорд, центральна думка становила лише основу для більш складних думок — думок, які Денні поки що не міг навіть почати переосмислювати по-своєму. Вони приходили до нього просто барвами й настроями. Центром маминих думок про РОЗЛУЧЕННЯ було те, що тато зробив з його рукою, і ще те, що сталося в Стовінґтоні, коли тато втратив роботу. Той хлопець. Той Джордж Гетфілд, який страшенно розлютився на тата й продірявив шини їхнього «жука». Татові думки про РОЗЛУЧЕННЯ були складніші, темно-лілової барви і пронизані чорними-пречорними страшними жилками. Здається, тато думав, що їм буде краще, якщо він піде. Що зникне біль. Татові було боляче майже увесь час, найперше через Поганий Учинок. Постійне нестерпне бажання тата піти невідь куди, дивитися кольоровий телевізор, їсти з миски арахіс і Погано Чинити доти, поки розум не вгомониться й не дасть йому спокій, Денні вдавалося вловити теж майже завжди.

Але сьогодні вдень мамі не варто хвилюватися. Денні жалкував, що не можна піти до неї й розповісти про це. «Жук» не зламався, тато не Вчинив Погано, а їхав додому. Зараз він торохтів по шосе між Лайонсом і Боулдером, це майже поруч, і про Поганий Учинок навіть не думав. Він думав про... про...

Денні нишком оглянувся на кухонне вікно. Іноді від занадто напружених роздумів з ним щось траплялося. Навколишнє — реальність — кудись пропадало, і тоді він бачив таке, чого там не було. Якось, невдовзі після того, як йому загіпсували руку, це трапилося за столом, коли всі вечеряли. Батьки тоді не дуже багато розмовляли одне з одним. Але вони думали. О, так. Думки про РОЗЛУЧЕННЯ нависли над кухонним столом, як набрякла чорним дощем хмара, готова вибухнути зливою. Було так погано, що йому шматок не ліз у горло. Коли навколо клубилося чорне РОЗЛУЧЕННЯ, від думок про їжу нудило. Він повністю зосередився — адже це здавалося напрочуд важливим — і тоді щось сталося. У реальність він повернувся, лежачи на підлозі, картопля з бобами опинилася в нього на колінах, мама, обнявши його, плакала, а тато телефонував. Денні був наляканий, він спробував пояснити, що нічого такого в цьому нема, що іноді це буває з ним, якщо зосередитися, щоб зрозуміти більше, ніж йому вдається зазвичай. Він спробував пояснити щодо Тоні, якого вони прозвали «невидимим приятелем».