Слава ЗСУ!

(пошкодуєш різок — зіпсуєш дитину)

У мерехтливій, проколотій вогнем темряві погляд Геллорана став безглуздим. А він таки зробить їм обом послугу. Вона вся переламана... їй боляче... і майже у всьому цьому (у всьому)

винен клятий хлопчисько. Справді. Він кинув у вогні власного татуся. Якщо помізкувати, це недалеко втекло від убивства, чорт забирай. Батьковбивство, ось як це називається. Отака гидота.

— Містере Геллоране? — Голос Венді був тихим, слабким, незацоволеним І не занадто сподобався Тел^п^г,

— Діку! — Тепер малюк схлипував від жаху.

Геллоран витяг молоток зі стійки й повернувся на біле

світло, що потоком лилося з фари снігохода. Він нерівними кроками зашаркав по дощатій підлозі сараю, мов пущена заводна іграшка.

Раптом він зупинився, здивовано дивлячись на молоток у своїй руці, і з наростаючим жахом запитав себе: що ж це він задумав? Убивство? Він обмірковував убивство?

На мить начебто всю свідомість Діка заполонив/грубий голос, який слабко нацьковував:

(ну ж бо! нумо, ти, з тремтом у колінах! ні/ере без яєць! убий їх! УБИЙ ОБОХ!)

Тоді з ледь чутним, сповненим жаху криком Дік відкинув молоток за спину. Той зі стуком упав у куток, де лежали покривала, націливши на Геллорана одну з двох голівок, запрошуючи зробити щось мерзотне...

Дік урятувався втечею.

Денні сидів на сидінні снігохода, Венді слабко трималася за нього. Хлопчика трусило мов у лихоманці, обличчя блищало від сліз. Цокаючи зубами, він вимовив:

— Де ти був? Ми злякались!

— Де ж іще лякатися, як не тут, — повільно відповів Геллоран. — Навіть коли це згорить дощенту, ближче, ніж на сто миль, мене до нього підійти не змусиш. Нумо, місіс Торренс, загорніться ось у це. Я допоможу. Ти теж, Денні. Так, щоб став схожий на араба!

Він загорнув Венді у два покривала, спорудивши з одного каптур, щоб прикрити їй голову, і допоміг Денні зав'язати свої, щоб ті не спадали.

— Ну, тепер тримайтеся щосили, — сказав він. — Шлях неблизький, але найгірше тепер уже позаду.

Він об’їхав навколо сараю, а потім спрямував снігохід назад по своєму ж сліду Тепер «Оверлук» перетворився на смолоскип. Полум’я проїло в його боках величезні діри, а всередині запанувало червоне пекло, яке то розгоралося, то притихало. По обвуглених водостоках паруючими водоспа-. дами стікав розталий сніт.

Вони проїхали по газону перед парадним ґанком. Дорога була добре освітлена. Замети світилися яскраво-червоно.

— Погляньте! — закричав Денні, коли перед воротами Геллоран зменшив швидкість. Хлопчик показував пальцем у бік дитячого майданчика.

Усі фігури живоплоту повернулися на свої місця, однак гілки оголилися, потемніли, начебто обпалені. Переплетене мертве суччя у відблисках полум’я застигло. Біля підніжжя фігур, як опалі пелюстки, були розсипані маленькі листочки.

— Вмерли! — з істеричним торжеством вигукував Денні. — Вмерли! Вони вмерли!

— Тсссссс, — сказала Венді. — Усе добре, любий. Усе добре.

— Гей, доко, — сказав Геллоран. — То що, поїдемо в яке-небудь тепленьке місце? Готовий?

— Так, — прошептав Денні. — Давно готовий...

Геллоран протиснувся в щілину між воротами й стовпом.

За мить вони опинилися на дорозі, прямуючи до Сайдвін-дера. Шум мотора снігохода ослаб і загубився в реві вітру. Під його подувом кістяки фігур перетворилися на величезні брязкальця, і вітер тріскотів у їхніх гілках, породжуючи стомлений, тихий, безутішний звук. Вогонь то спалахував, то притихав. Через деякий час після того, як торкотіння снігохода затихло, в «Оверлуку» обвалився дах — спочатку в західному крилі, потім у східному, а ще за кілька секунд — у центральній частині будинку. У заповнену виттям вітру ніч зметнувся по спіралі величезний згусток іскор і палаючих уламків.

Вітер жбурнув купку палаючої черепиці й кілька рейок у двері сараю.

І невдовзі сарай теж зайнявся.

Коли Геллоран зупинився, щоб залити в бак рештки бензину, до Сайдвіндера залишалося ще двадцять миль. Він почав добряче хвилюватися за Венді Торренс — вона немовби відпливала від них. А їхати ще так далеко!

— Діку! — закричав Денні. Залізши на сидіння з ногами, він показував кудись пальцем. — Діку, поглянь! Поглянь! Отам!

Сніг припинився. З-за хмар виглянув срібний долар місяця. Попереду на дорозі виднівся перловий ланцюг вогнів — далеких, але вони рухалися по звивистому серпантину шосе в їхній бік. Вітер на мить затих, і Геллоран почув далеке бурчання, дзижчання моторів. Снігоходи!

Геллоран, Денні й Венді зустрілися з ними за п’ятнадцять хвилин. їм привезли одяг, бренді й лікаря Едмондса.