Слава ЗСУ!

17. У лікаря

Роздягнений до трусиків, Денні Торренс лежав на канапі й здавався дуже маленьким. Він знизу вгору дивився на лікаря («зви мене просто Біллом»), який підкочував велику чорну машину. Щоб краще розгледіти її, Денні закотив очі.

— Не лякайся, малий, — сказав Біля Едмондс. — Це елек-троенцефалограф, він боляче не робить.

— Електро...

— Ми для стислості називаємо його ЕЕГ. Зараз я причеплю тобі пучок електродів до голови... ні, устромляти я їх не буду, просто приклею... і датчики ось у цій частині приладу запишуть випромінювання твого мозку

— Як у «Чоловікові, що коштував шість мільйонів»?

— Майже. Хочеш стати таким, як Стів Остін¹¹, коли виростеш?

— Нізащо, — заявив Денні, коли сестра взялася прикріплювати дроти до малюсіньких точок, виголених у нього на голові. — Тато каже, що одного чудового дня в нього буде коротке замикання й він... дасть дуба.

— Цього дуба я добре знаю, — добродушно сказав лікар Едмондс. — Я й сам кілька разів побував біля нього, без жартів. ЕЕГ, Денні, може дуже багато нам розповісти.

— Наприклад?

— Наприклад, чи нема в тебе епілепсії. Це невеликі труднощі, коли...

— Ага, я знаю, що таке епілепсія.

— Правда?

— Угу. У моєму дитячому садку — там, у Вермонті — був один хлопець... коли я був маленьким, я ходив у садок... і вона в нього була. Йому не дозволяли користуватися блимавкою.

— А що це таке, Дене? — Він увімкнув машину. По розграфленому паперу побігли тонкі лінії.

— Там усякі вогники на ній... усі різного кольору. Коли увімкнути, вони мигають, тільки не всі, а ви повинні порахувати, скільки кольорів; якщо натиснете правильну кнопку, блимавка може вимкнутися. Брентові не можна було.

— Тому що яскраві спалахи іноді можуть викликати приступ епілепсії.

— Виходить, якби Брент грався з блимавкою, у нього був би напад?

Едмондс обмінявся з медсестрою коротким здивованим поглядом.

— Сказано прямо, але точно, Денні.

— Що?

— Я кажу, ти правий, тільки замість «напад» треба говорити «приступ». Бо якось воно недобре... гаразд, а зараз полежи тихо. Як мишка.

— Добре.

— Денні, а під час цих своїх... однаково, що вони таке... ти жодного разу не згадав, що раніше бачив, як яскраво спалахують лампочки?

— Ні.

— Дивні шуми? Дзвінки? Або трель, як у дверному дзвінку?

— Hi-і.

— А як щодо незвичних запахів? Апельсини, наприклад, або стружки? Чи немовби щось гниє?

— Ні, сер.

— А не буває, щоб до того, як відключитися, тобі хотілося поплакати? Хоча зовсім не сумно?

— Ніколи.

— Чудово.

— У мене епілепсія, докторе Білле?

— Не думаю, Денні. Лежи спокійно. Уже майже все. Машина гуділа й дряпала по паперу ще п'ять хвилин, а

потім лікар Едмондс її вимкнув.

— Усе, хлопче, — уривчасто вимовив він. — Саллі зніме з тебе електроди, і йди в сусідню кімнату. Хочу трохи поговорити з тобою. Добре?

— Звісно.

— Саллі, йди вперед. Даси йому експрес-тест до того, як він зайде.

— Добре.

Едмондс відірвав довгу паперову стрічку, що виповзла з машини, й, розглядаючи її, пройшов у сусідню кімнату.

— Зараз зробимо заштрик у руку, — сказала сестра, коли Денні натягнув штани. — Щоб переконатися, що в тебе немає туберкульозу.

— Мені вже робили в садку, торік, — сказав Денні без особливої надії.

— Але це було давно, а зараз ти вже великий хлопчик, правда?

— Напевно, — зітхнув Денні, віддаючи руку на заклання.

Натягнувши сорочку й черевики, він пройшов через розсувні двері в кабінет лікаря Едмондса. Едмондс сидів на краю стола, замислено гойдаючи ногами.

— Привіт, Денні.

— Привіт.

— Ну, як рука? — лікар показав на ліву руку Денні в легкій пов’язці.

— Дуже добре.

— Добре. Я подивився твою ЕЕГ, схоже, все чудово. Але я збираюся відіслати її в Денвер, своєму приятелеві, він заробляє собі на життя тим, що читає такі штуки. Просто хочеться мати впевненість.

 11 Стів Остін — персонаж у телевізійному серіалі «Чоловік, що коштував шість мільйонів» (за романом Мартіна Кейдіна «Кіборг» (1972)).