Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Сяйво

«П'ятсот галл, незбираного молока. Сто галл, вершків. Сплач. Рахунок відісланий у банк. Триста пінт апельсинового соку. Сплач.».

Не випускаючи з рук пачки квитанцій, Джек трохи осів на стільці. Але він уже не бачив, що там надруковано. Зір втратив чіткість. Повіки обважніли. Від «Оверлука» думки сковзнули до батька, той працював санітаром у берлінській громадській лікарні. Великий чоловік. Товстун заввишки шість футів і два дюйми; Джек так з ним і не зрівнявся — коли, досягши шести футів, він перестав рости, старого вже не було на світі. «Курдуплик», — казав він, нагороджуючи Джека люблячим ляпанцем і вибухав сміхом. Було ще два брати, обидва вищі від батька, і Беккі — вона в неповних шість років була нижчою від Джека всього на два дюйми, і майже увесь час, поки вони були дітьми, навіть вища від нього.

Стосунки Джека з батьком нагадували квітку, що повільно розцвітає, але обіцяє стати прекрасною. Одначе коли бутон повністю розкрився, виявилося, що зсередини квітка згнила. Незважаючи на ляпанці, синці, іноді — ліхтарі під очима, Джек до нестями любив цього високого пузатого чоловіка. Поки не відсвяткував свій сьомий день народження.

Він не забув оксамитові літні ночі — притихлий будинок, старший брат, Бретт, гуляє зі своєю дівчиною, середній — Майкл, щось зубрить, Беккі з мамою у вітальні дивляться старенький примхливий телевізор, а сам він сидить у холі, прикидаючись, що грається з машинками, а насправді чекаючи на ту хвилину, коли тишу порушить скрип дверей і батько, завваживши, що Джекі чекає на нього, гучно привітає хлопчика. Власний щасливий крик у відповідь — і здоровань іде по коридору, при світлі лампи крізь стрижку-«їжачок» сяє рожева шкіра. Через лікарняну білу уніформу — вічно розстебнуту, іноді вимазану кров’ю куртку, холоші штанів спадають на чорні черевики — при такому освітленні батько завжди здавався м’яким колихким величезним привидом.

Він підхоплював Джекі на руки, і той злітав угору з такою неймовірною швидкістю, що аж відчував, як повітря свинцевим ковпаком тисне на голову. Вище, вище, обидва кричали: «Ліфт! Ліфт!» Бували вечори, коли п’яний батько не встигав залізними руками вчасно зупинити підйом, тоді Джекі живим снарядом перелітав через пласку батькову маківку й гуркотом приземлявся на підлогу позаду нього. Але бувало й по-іншому — Джекі, заливаючись сміхом, злітав туди, де повітря поруч із батьковим обличчям було насичене вологим туманом пивного перегару, і там хлопчика трясли, перевертали, гнули, як реготливий ганчір’яний клубок, щоб зрештою поставити на ноги.

Вислизнувши з розслаблених пальців, квитанції, повільно погойдуючись, поплили вниз, щоб ліниво приземлитися на підлогу. Зімкнуті повіки, на звороті яких вимальовувалося об’ємне зображення батькового обличчя, ледь привідкри-лися — і опустилися знову. Джек легенько здригнувся. Його свідомість плила додолу, як ті квитанції, як листя осики під час листопаду.

Така була перша фаза його взаємин із батьком. Вона закінчилася, коли Джек зрозумів, що й Беккі, і брати — усі старші — ненавидять Торренса-старшого, а мати, непримітна жінка, що рідко говорила на повен голос і все бурмотіла собі під ніс, терпить чоловіка лише тому, що її католицьке виховання підказує: це твій обов’язок. У ті дні Джекові не здавалося дивним, що всі свої суперечки з дітьми батько виграє кулаками — так само як не здавалося дивним, що любов до батька йде рука об руку зі страхом: Джек боявся гри в «ліфт», яка будь-якого вечора могла скінчитися тим, що він упаде й розіб’ється; він боявся, що грубуватий, але хороший настрій батька по вихідних раптом зміниться зичним кабанячим ревом і ударами «моєї старенької правиці»; а іноді, згадав Джек, він боявся навіть того, що під час гри на нього впаде батьківська тінь. До кінця цієї фази він почав помічати, що Бретт ніколи не приводить додому своїх подружок, а Майк із Беккі — приятелів.

До дев’яти років любов почала скисати, як молоко, — тоді від батькової палиці матір втрапила в лікарню. Із палицею він почав ходити за рік до того, ставши кульгавим після автомобільної аварії. Відтоді він ніколи з нею не розставався — з довгим чорним товстим ціпком із золотим набалдашником. Тіло дрімаючого Джека сіпнулося й скулилося від раболіпного страху — воно не забуло смертоносний свист, з яким тростина розсікала повітря, і тріск, коли вона важко врізалася в стіну... або живу плоть. Маму той побив нізащо, раптово й без попередження. Вони вечеряли. Палиця стояла біля батькового стільця. Був недільний вечір, кінець татового триденного вікенду. Усі вихідні він, у своїй типовій манері, пиячив. Смажене курча. Боби. Картопляне пюре. Мати передавала страви. Тато на чолі стола дрімав — або готовий був задрімати — над ущерть повною тарілкою. І раптом він струсив сон, у глибоко посаджених, заплилих жиром очах зблиснуло якесь тупе, люте роздратування. Погляд перескакував з одного домочадця на іншого, на чолі здулася жила — що завжди було поганою ознакою. Велика веснянкувата долоня опустилася на золочений набалдашник палиці, пестячи її. Батько сказав щось про каву — Джек досі не сумнівався, що батько сказав «кава». Мама відкрила рота, щоб відповісти, і тут ціпок зі свистом розсік повітря, врізавшись їй в обличчя. З носа бризнула кров. Беккі заверещала. Мамині окуляри звалилися в печеню. Ціпок звівся вгору й знову опустився, цього разу він розсік шкіру на голові. Мама впала на підлогу Покинувши своє місце, батько пішов навколо стола туди, де на килимі, приголомшена, лежала мати. Рухаючись із властивою товстунам гротескною прудкістю, він розмахував ціпком. Очі блищали. Коли він заговорив із дружиною тими ж словами, якими звертався до дітей під час подібних спалахів, щелепа в нього тремтіла: «Ну. Ну, клянуся Господом. Зараз ти отримаєш, що заслужила. Клята тварюко. Суча дочка. Нумо, отримай своє». Ціпок піднявся й опустився ще сім разів, і тільки потім Бретт із Майком схопили його, відтягнули, вирвали з р/к ціпок. Джек

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар