Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Собака Баскервілів

Присутність візника, екіпаж якого ми найняли в Кумбі-Трейсі, заважала нам, і ми, хоч нерви наші аж тремтіли від напруження в очікуванні близької небезпеки, змушені були балакати про дрібниці. Така стриманість давалася взнаки, і тому я відчув навіть деяку полегкість, коли ми, нарешті, проминули будинок Френкленда і покотили до замку Баскервілів, як я здогадався — місця останньої дії. Не завертаючи до будинку, ми проїхали до хвіртки в кінці тисової алеї. Там розплатилися з візником, наказавши йому негайно повертатися в Кумбі-Трейсі, а самі пішли в напрямку Мерріпіт-хаус.

— У вас є зброя, Лестрейде?

Маленький детектив посміхнувся:

— Поки я в штанях, у мене є задня кишеня, а поки в мене є задня кишеня, то й там щось є.

— Це добре! Ми з моїм другом теж приготувалися до всяких несподіванок.

— Ви страшенно серйозно ставитесь до цієї справи, містере Холмсе. І що ж ми будемо робити?

— Чекати.

— Слово честі, місця тут не дуже веселі,— зауважив детектив, щулячись і позираючи то на похмурі схили горбів, то на величезне озеро туману, що розлилося над Грім-пенською трясовиною. — А он у якомусь будинку світяться вікна.

— Це Мерріпіт-хаус, мета нашої подорожі. Тепер попрошу вас іти навшпиньках і розмовляти пошепки.

Ми обережно просувалися стежкою, прямуючи до будинку, але ярдів за двісті від нього Холмс нас зупинив.

— Далі не треба,— сказав він. — Оці валуни праворуч — чудова схованка.

— Ми тут повинні чекати?

— Так, влаштуємо невеличку засідку. Лестрейде, лізьте в цю нішу. Вотсоне, ви бували всередині будинку? Розташування кімнат знаєте? Оті заґратовані вікна скраю — що це?

— Це вікна кухні.

— А поряд, яскраво освітлене?

— Їдальня.

— Штори піднято. Ви знаєте характер місцевості. Прокрадіться вперед, та тихо, і гляньте, що вони там роблять, але, ради Бога, дивіться, щоб вас не помітили.

Я навшпиньках пройшов стежкою і сховався за низеньким кам'яним муром, що оточував фруктовий сад з карлу-ватими деревами. Скрадаючись у тіні цього муру, я знайшов місце, звідки міг подивитися в незавішене вікно.

В кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі й Степлтон. Вони сиділи в профіль до мене за круглим столом. Обидва курили сигари, перед ними стояли чашки з кавою й вино. Степлтон щось жваво розповідав, але баронет був блідий і слухав його неуважно. Очевидно, його тяжко гнітила думка про самотнє повернення додому лиховісним пустищем. Поки я спостерігав за ними, Степлтон підвівся й вийшов з кімнати, а сер Генрі налив собі вина й відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигарою. Я почув рипіння дверей, потім шурхіт черевиків по гравію. Кроки пролунали доріжкою по другий бік муру, за яким я причаївся. Визирнувши, я побачив, що натураліст зупинився біля сарайчика в кутку саду. В замку повернувся ключ, Степлтон ступив через поріг, і в сараї почулась якась шамотня. Натураліст пробув там близько хвилини, потім ще раз скреготнув у замку ключем, пройшов повз мене і зник у будинку. Побачивши його знову в товаристві гостя, я тихо прокрався назад до своїх товаришів і розповів їм про все, що вивідав.

— Отож ви кажете, Вотсоне, що жінки в їдальні немає? — спитав Холмс, коли я закінчив розповідати.

— Немає.

— Де ж тоді вона? В усіх інших кімнатах не світиться.

— Навіть не уявляю, де вона може бути.

Я вже казав вам, що над Грімпенською трясовиною стелився густий білий туман. Він повільно насувався звідти на нас хоч і невисоким, але щільним і чітко окресленим валом. Місяць світив ясно, і туман мав вигляд блискучого льодового поля, над поверхнею якого де-не-де височіли скелі й гострі вершини пагорбів. Холмс обернувся в той бік і, спостерігаючи за неквапливим рухом цієї білої стіни, нетерпляче пробурмотів:

— Він суне на нас, Вотсоне.

— А це погано?

— Дуже погано. Це єдине в світі, що може зруйнувати мої плани. Але сера Генрі не доведеться чекати довго. Вже десята година. Наш успіх і навіть його життя залежать тепер від одного — чи вийде він раніше, ніж стежка потоне в тумані.

Нічне небо було чисте, без жодної хмарки. Яскраво й холодно світилися зірки, щербатий місяць заливав усе пустище м'яким тремтливим світлом. Просто попереду нас темніло громаддя будинку, його гостроверхий дах і торчкуваті димарі чітко вимальовувалися на тлі всіяного срібними зірками неба. Широкі золотаві смуги світла тяглися від вікон у сад і далі в пустище. Одна з них раптом зникла. То з кухні пішли слуги. Тепер лампа горіла тільки в їдальні, де двоє чоловіків — убивця хазяїн і його гість, який нічого не підозрював,— розмовляли далі, покурюючи сигари.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!