Слава ЗСУ!

    —  З   ласки   диявола,— відповів   Жоаннес   Фролло,— я   тут   ось   уже понад чотири години і сподіваюся, що їх мені буде зараховано при відпущенні гріхів у чистилищі. Ще о сьомій ранку  я чув,  як  вісім славнозвісних   півчих  короля  Сицилії   завели   першого  стиха   великої  меси   у  Святій каплиці.

    —  Чудові співаки,— додав  перший,— а голоси  в  них тонші  за  вістря їхніх ковпаків!  Однак, перш ніж правити месу вельмишановному святому Жанові,  королю  слід  було  б   поспитати  самого  святого,  чи  подобаються йому латинські псалми, виконувані з провансальським акцентом.

    —  Він замовив месу, щоб дати роботу цим клятим півчим сицилійського короля!— верескливо   вигукнула   якась   стара,   що   стояла   в   натовпі   під вікном.— Подумати   тільки!   Тисячу   паризьких   фунтів   за   одну   службу божу!   Та   ще   з   податків   за   продаж   морської   риби   на    паризьких    базарах!

    —  Тихо, стара! — озвався товстий і статечний городянин,  який стояв біля торговки рибою і тому весь час затуляв собі носа.— Месу треба було правити. Чи, може, ви хочете, щоб король знову захворів?

    —  Добре  сказано,  пане  Жіль  Рогатий,  королівський  хутряник! — вигукнув малий школяр, який приліпився до колони.

    Усі школярі зустріли злощасне прізвисько бідного королівського хутряника вибухом реготу.

    —  Рогатий! Жіль Рогатий! — вигукували одні.

    —  Рогатий і кошлатий — вторували інші.

    —  Атож! — не вгавало мале чортеня з колони.— Чого вони сміються? Вельмиповажаний  Жіль  Рогатий,  брат  метра  Жеана  Рогатого,  двірського судді, син метра Майє Рогатого — головного лісничого Венсенського лісу, усі вони — городяни Парижа, усі батьки й сини жонаті, а отже, й рогаті!

    Регіт посилився. Товстий хутряник мовчки намагався сховатися від звернутих на нього звідусіль поглядів. Проте він марно прів і сопів. Його зусиль вистачало тільки на те, щоб, немов клин, який вбивають у дерево, втискати між плечі сусідів своє багрове з досади й гніву широке апоплексичне обличчя.

    Нарешті один з присутніх, такий же гладкий, низенький і статечний, як і хутряник, прийшов йому на допомогу.

    —  Яка гидота!  Де це видано,  щоб школярі так зневажали городянина! За моїх часів їх відшмагали б різками, а потім і спалили б на вогнищі з цих самих різок.

    Уся зграя школярів загула.

    —  Гей там! Хто це каркає? Що за лиховісний пугач?

    —  Стривай!  Я його знаю,— сказав один,— це метр Андрі Мюньє.

    —  Це ж один з чотирьох присяжних бібліотекарів університету! — додав другий.

    —  У цій лавочці всього по чотири[23],— вигукнув третій,— чотири земляцтва, чотири факультети, чотири свята, чотири економи, чотири виборці, чотири бібліотекарі.

    —  Чудово,— підтримав його Жеан Фролло,— то нехай їх чотири чорти і вхоплять!

    —  Мюньє, ми спалимо твої книжки!

    —  Мюньє, ми відлупцюємо твого слугу!

    —  Мюньє, ми полапаємо твою жінку!

    —  Добру товстулю пані Ударду!

    —  Яка вона свіжа й весела, мов уже вдовичка!

    —  Хай вам чорт! — пробурмотів метр Андрі Мюньє.

    — Метре   Андрі,— знову   озвавсь   із   своєї   колони   Жеан,— замовкни, а то я впаду тобі на голову.

    Метр   Андрі   глянув   угору,   зміряв,   здавалося,   очима   висоту   колони, вагу шибеника, про себе помножив їх на квадрат швидкості й замовк. Жеан, лишившись переможцем, тріумфуючи, вів далі:

    —  А я зробив би це, хоча я й брат архідиякона.

    —  Ну  й  гарні  ж  наші  університетські  сановники!   У  такий  день,   як сьогодні,   не   вшанували   наших   привілеїв!   У   Місті   деревце  та   вогнище, у старому Сіте — містерія, вибори папи блазнів і фламандські посли, а в Університеті — нічого!

    —  А проте майдан Мобер досить великий! — сказав один із школярів, які розмістилися на підвіконні.

    —  Геть ректора, виборців, економів! — вигукнув Жеан.

    —  Треба сьогодні ввечері на Веселому Полі влаштувати святкове вогнище з книжок метра Андрі! — озвався другий.

    —  Із пюпітрів писарів! — додав його сусіда.

    —  І з жезлів педелів!

    —  Із плювальниць деканів!

    —  І з буфетів економів!

    —  І з скриньок виборців!

    —   Із ослінчиків ректора!

    —  Геть,— загув    знову    малий    Жеан,— геть   метра    Андрі,    педелів, писарів,    богословів,    медиків    і    законників,    економів,    виборців,    ректора!

    —  Та   це   просто   кінець   світу! — затуляючи   вуха,   пробурчав   метр Андрі.

---