Слава ЗСУ!

    І він величним і натхненним рухом відкинувся на спинку крісла. Кум  Туранжо мовчки дивився  на  нього.  Котьє  вимушено посміхався, непомітно знизував плечима і стиха повторював: «Безумець!»

    —  А ваша чудесна мета? — раптом заговорив кум Туранжо.— Ви до-сягли її? Ви зробили золото?

    —  Коли б я його зробив,— повільно й чітко, немов зважуючи кожне слово,   відповів   архідиякон,— то   короля   Франції   звали   б   Клодом,   а   не Людовіком.

    Кум Туранжо насупив брови.

    —  Та  що   це   я   кажу? — вів   далі   з   погордливою   посмішкою   дом Клод.— Що для мене трон Франції, коли я мав би змогу відновити Східну імперію!

    —  Щасти вам боже! — сказав Туранжо.

    —  Ох, нещасний безумець! —промимрив Котьє. Архідиякон проказав, немов розмовляючи сам з собою:

    —  Та ні, я ще тільки повзаю; обдряпую собі лице й коліна об гостре каміння підземних ходів. Я поки що передбачаю, але ще не бачу!  Не читаю, а тільки розбираю по складах!

    —  А   коли   навчитеся   читати,   то   зробите   золото?—спитав   кум   Туранжо.

    —  Хто ж у цьому сумнівається? —вигукнув архідиякон.

    —  У такому разі,— богородиця свідком, як мені потрібні гроші,— і я б дуже хотів навчитися читати по ваших книгах. Скажіть, вельмишанований метре, ваша наука часом не ворожа і не противна пречистій діві?

    На це питання дом Клод відповів з гордовитим спокоєм:

    —  А кому ж я служу як архідиякон?

    —  Це правда, метре. Отже, чи не були б ви такі ласкаві посвятити мене в таємниці вашої науки? Навчіть мене читати по складах за вами.

    Клод прибрав величну позу, немов якийсь первосвященик Самуїл.

    —  Старче,  щоб  пуститися  в  мандри  через  цей  таємничий  світ,  треба мати перед собою значно більше років, яких у вас уже немає. Ваша голова вже давно посивіла, а з цієї печери  виходять сиві, а  входять до неї тільки з  чорним  волоссям.  Наука й сама чудово вміє знебарвити,  зсушити і покласти  борозни  на  людські  обличчя  й  не  потребує,   щоб  старість  приносила їй свої, вже зморшкуваті лиця. Якщо ви у ваші роки все ж маєте тверде бажання стати учнем і вивчати небезпечну азбуку мудреців, гаразд, приходьте до мене, я спробую. Я не примушу вас,  немічного старого,  вивчати ні усипальні пірамід, про які згадує стародавній Геродот, ні цегляної вежі Вавілона, ні велетенського, з білого мармуру, святилища індійського храму в Еклінзі. Я так само, як і ви, не бачив халдейських кам'яних споруд, що відтворюють священну форму Сікри[95], ні зруйнованого храму Со-ломона, ні розбитої кам'яної брами з гробниці ізраїльських царів. Ми задовольнимося уривками з книги Гермеса, що є у нас. Я поясню вам значення статуї святого Христофора, символи сівача та двох ангелів порталу Святої Каплиці,  з яких один занурив  свою долоню  в  чашу,  а другий — сховав свою в хмарі...

    Саме в цю хвилину Жак Котьє, який спочатку був спантеличений палкими словами архідиякона, тепер, відчувши новий приплив сил, перебив його тріумфуючим тоном ученого, що виправляє помилку свого колеги:

    Помиляєшся, друже Клод. Символ — не число. Ви помилково вважаєте Орфея за Гермеса.

    — Це ви помиляєтесь,— поважно відповів архідиякон.— Дедал — це підмурок, Орфей — стіни, Гермес — будівля в цілому. Отож,— провадив він далі, звертаючись до Туранжо,— ви прийдете, коли забажаєте. Я покажу вам крихточки золота, що осіли на дні тигля Ніколя Фламеля, і ви порівняєте їх із золотом Гійома Паризького. Я відкрию вам таємничі властивості грецького слова peristera[96]. Але насамперед я навчу читати одну по одній мармурові літери алфавіту, гранітні сторінки великої книги. Від порталу єпископа Гійома і від Сен-Жан-ле-Рон ми пройдемо до Святої Каплиці, а потім до будиночка Ніколя Фламеля на вулиці Маріво, до його могили на цвинтарі Невинних, до двох його госпіталів на вулиці Мон-морансі. Я навчу вас розбирати ієрогліфи, якими вкриті чотири великі залізні решітки на Залізній вулиці та на порталі шпиталю Сен-Жерве. Ми разом поступово розберемося також у тому, про що розповідають фасади церков Сен-Ком, Сен-Женев'єв-дез-Ардан, Сен-Мартен, Сен-Жак-де-ла-Бушрі...

    Туранжо, незважаючи на весь свій розум, що світився в його погляді, вже давно перестав розуміти дом Клода. Він перепинив його: — Годі-бо! Про які це книжки ви згадуєте?

    —  А ось одна з них! — сказав архідиякон.

    І, відчинивши вікно своєї келії, він показав пальцем на велетенський Собор богоматері, який на тлі усіяного зірками небосхилу вирізьблювався чорним силуетом обох своїх башт, кам'яних боків і всього свого дивовижного корпусу; він нагадував величезного двоголового сфінкса, що розсівся посеред   міста.

---