Слава ЗСУ!

– Все гаразд? – схвильовано спитався Орен, знову помітивши сльози у її очах.

– Тут я вперше побачила його обличчя. – з важкістю на серці промовила Ніка. Вона не хотіла розповідати про ту найпершу їхню зустріч вночі на кам’яному мосту, адже вважала це надто особистим. – Він сидів на тому камені. А дівчина з їхньої компанії прагнула добряче мене віддухопелити. Зрештою, пізніше ми дізналися її справжні наміри. Вона намагалася знайти статуетки, проте таки не змогла досягнути цілі.

– Значить, тобі теж жилося несолодко.

– Можна й так сказати. Проте я ні про що не шкодую. Джеліос та Зенон не раз рятували мені життя. Звичайно були непорозуміння та інші незгоди, але я знаю одне: ми не кидаємо своїх у біді. Я мушу знайти його. Він мій найкращий друг. Будь ласка, допоможи мені. Я не зможу впоратися сама.

– Гаразд... – голосно видихнув він. – Зроблю хоч якесь хороше діло в своєму злочинному житті. Джеліос значить для тебе набагато більше, скоро ти це усвідомиш.

– Нам слід готуватися до складних випробувань. Ми можемо затриматися тут на декілька тижнів.

– Нам треба діяти швидко. До спалаху залишилося всього декілька днів.

– Немає значення. Ви повернетеся у той самий момент, коли зникли.

Ніка вдячно кивнула, якщо вже Орен промовив «ви», значить він розраховував врятувати Джеліоса. Все-таки надія ще залишалася. Пробувши ще декілька хвилин у повній тиші, вони покинули площу.

Розділ чотирнадцятий

Пошуки

Дні пролітали напрочуд швидко та безрезультатно. Орен намагався вивідати у своїх давніх знайомих інформацію про ув’язнених, проте більшість просто боялися говорити на цю тему. Кілька разів вони потрапляли у надто складні ситуації, і лише щасливий випадок дозволяв їм уникнути арешту. Їм було доволі ризиковано з’являтися у людних місцях, адже Квартет зрозумів, що Орен зрадив їх, тому призначив за нього чималу винагороду. Було відомо, що Горг Дант розповів вартовим про підпільний будинок у незаселеній частині Фердону. На щастя, Архон та Рен зуміли вибратися звідти ще до облоги та добре затаїлися у новому місці, про яке знало дуже мале коло людей. Принаймні ще деякий час їм нічого не загрожувало. Ця думка хоч трохи зігрівала Ніці серце.

Притулившись до вогкої стіни, вона якраз дожовувала останній зачерствілий шматок житньої хлібини, за яку вчора Орен віддав мішечок з тютюном. Зрештою він гадав, що цей обмін був невдалим. Адже старий чоловік дав йому лише чотири монети та несвіжий хліб. За словами Орена цей тютюн був вартий набагато більшого, адже це доволі рідкісний товар у Фердоні. Трохи поговоривши, вони розділили їхню мізерну вечерю. Не змігши догризти той твердий хліб, Ніка залишила собі шматочок на ранок. Тепер вона повільно доїдала його, поки Орен спав на прогнилій дерев’яній лаві. Вони випадково надибали цю покинуту комору та залишилися на ночівлю. Принаймні вона була схована від очей охоронців поміж старих покинутих будинків.

Спочатку Ніка подивилася на дірявий дах, через який всередину проникали вранішні промінчики сонця, а потім кинула погляд на поржавілий ніж у руці Орена. Можливо, це була лише звичка завжди тримати зброю при собі, або ж він просто чекав нежданого візиту охоронців. Ніка більше схилялася до першого варіанту. Орен вже чимало років провів у постійних втечах, він призвичаївся жити поруч з небезпекою. Та й навряд чи шматок ржавого металу допоміг би їм відбитися від озброєних до зубів охоронців.