Слава ЗСУ!

– Знищення? – здивовано перепитав Джеліос, вважаючи, що чогось не дочув.

– Ага. Тут все так і написано. Пеліон був знищений…

– Старі руїни… – несвідомо пробурмотіла Ніка і зловила на собі вражені погляди присутніх. – Це все, що залишилося від попереднього Пеліону.

– Уціліла лише Біла Вежа Шепоту. – з неприхованим жахом додала Кора.

– Ми повинні негайно вирушити до Аредону. – зненацька вигукнув Зак, зминаючи в руці потерту записну книжку.

– Навіщо?

– Там знаходиться найстаріша бібліотека. Принаймні, Евен Соллорі планував її відвідати. Можливо, саме в старих архівах ми зможемо дізнатися більше про лихо, що очікує на Пеліон.

– Гаразд, нам усім не завадить розвіятися та відвідати Аредон. – твердо сказав Зенон, його обличчя було вкрите непроникною маскою. Але в попелистих очах промайнула загадкова іскра. Він явно щось замислив. У цьому Ніка не мала жодного сумніву.

Розділ четвертий

Аредон

– Може, хтось бажає перекусити? – з удаваною ввічливістю пробелькотів Зак, дістаючи з громіздкого рюкзака бутерброд з ковбаскою та сиром, коли вони їхали автобусом до великого міста.

– Дякую синку, це так ввічливо з твого боку. – радісно промовила старенька жінка, хапаючи з його руки бутерброд.

– Смачного. – процідив він крізь зуби, видавивши з себе фальшиву посмішку. Зак все ще був не задоволений тим, що йому дісталося місце поруч з балакучою бабусею. Його явно не влаштовувала перспектива провести кілька годин у такій докучливій компанії. Нарешті старенька вмовкла, і тепер з її вуст лунало лише голосне плямкання. Зак сумно зітхнув, адже то був останній бутерброд і четвертий по рахунку, який опинився у шлунку його на диво жвавої сусідки. Даная безтурботно собі дрімала. Кора була заглиблена у читання наукової газети.

Перевівши втомлений погляд на вікно, Ніка затамувала подих. Навколишня краса дарувала неймовірне враження. Мальовничі зелені пагорби були, немов частиною якоїсь казки.

Час від часу автобус розхитувало в різні боки і це спричиняло певні незручності його пасажирам.

– Ох, теж мені ця консервна бляшанка на колесах. – простогнала стара, вкотре притиснувшись до невдоволеного Зака. – Щось у мене в голові гуде. Напевно, буде дощ. Хоча на небі немає жодної хмаринки. А ти як вважаєш, синку?

– Й гадки не маю. – нестримано пробурмотів Зак, напруживши чоло. Та старенька не взяла того до уваги і продовжила розповідати йому безкінечну історію свого життя.

Латея сиділа поруч з Нікою, і ретельно виводила якісь закарлючки у своєму блокноті. Місця Джеліоса, Зенона та Максіона знаходилися вкінці автобуса. Троє хлопців безперервно щось обговорювали. З їхніх облич не сходила помітна напруженість.

Ніка намагалася впасти у роздуми, проте жодна думка не могла втриматися у її голові. Нарешті вона перевела погляд на Латею та її незрозуміле письмо.

– Що це? – з наївним виразом на обличчі поцікавилася Ніка.

– Нічого особливого. – Латея швиденько закрила блокнот і вкинула його до сумки.

Ніка помітила раптове невдоволення у карих очах і спробувала змінити тему: