Слава ЗСУ!

– Не переймайся так синку, ви можете завітати до мого дому. Ось моя візитка. Я мешкаю в невеличкому поселенні Ліас, воно знаходиться зовсім недалечко від Аредону. Мої двері завжди відкриті для вас у будь-який час. – пробелькотіла стара, простягнувши візитку Заку. Той неохоче її взяв і видавив з себе мляву посмішку.

– Спасибі.

Зак полегшено зітхнув, коли жвава старенька побігла собі кудись у справах.

– Гаразд, нам потрібно дістатися до центральної бібліотеки. – промовив Зенон, поглядаючи на ручний годинник, його довге біляве волосся було ідеально прямим. – Щоб не гаяти часу, скористаємося місцевим підземним експресом.

Вони всі разом зійшли довжелезними східцями під землю, прямо до величезного тунелю. Сірі стіни були оздоблені розкішними барельєфами у формі рослин та тварин. Яскраве світло, що ринуло з підлоги освічувало підземну станцію. Зенон уміло пропхався крізь чергу до каси та придбав вісім квитків. Експрес прибув за декілька хвилин, Ніка зайшла за всіма до четвертого вагону та вмостилася на вказане у квитку місце.

Джеліос сидів поруч.

– Потрібно пристебнутися. – він вказав на шкіряні ремінці, які були прикріплені до крісла.

Ніка спробувала впоратися з ремінцями безпеки, але у неї нічого не вийшло, тому прийшлося задовольнятися допомогою Джела. Він швиденько пристебнув її до крісла та майже непомітно посміхнувся.

Через хвилину експрес рушив і Ніка відразу збагнула незамінну користь тих ремінців. Швидкість була такою шаленою, що її аж підкидало в різні боки. Здавалося, ще мить і крісла відірвуться від своїх основ. Але, на щастя, цього не сталося. Ніка примружила очі та спробувала врівноважити дихання.

Решта пасажирів такого незвичного транспорту поводилася напрочуд спокійно.

– Подобається? – вигукнув Джеліос.

– Ага. – в гучному шумі двигунів її голос прозвучав майже беззвучно. Незважаючи на божевільну швидкість, Ніка все-таки відчула захопленість та прилив адреналіну. – Що це? – за вікном щось почало пінитися у тусклому світлі прожекторів.

– Ми у водяному тунелі. – пояснив Джеліос. – До речі, скоро наша зупинка.

Експрес раптово загальмував. Ніка відчула як її відкинуло вперед, ремінці безпеки міцно врізалися в тіло. Джел допоміг їй звільнитися і вони вийшли з вагону. Змагаючись з нудотою, Ніка розглядала приміщення, яке її повністю приголомшило. Зі всіх сторін їх оточували прозорі скляні стіни, за якими вирувала вода. Величезні готичні люстри звисали зі стелі, кидаючи своє яскраве світло на всіх присутніх. Але найбільше враження на неї справили живі дерева, які росли під землею.

– За мною. – скомандував Зенон. І всі змішалися з натовпом людей, який рухався в одному напрямку. Ось вони проминули довгий коридор з безліччю архітектурних колон та ввійшли до великого підйомника, щось на зразок ліфта, який міг вміщувати до півсотні людей. Через хвилину вони опинилися на поверхні, свіже повітря здалося Ніці неймовірно приємним. Ніка вважала, що більше ніщо не зможе її здивувати. Але, очевидно, помилялася. Посеред площі знаходився водоспад, який впадав у величезний кам’яний басейн, оточений високими статуями драконів та інших химерних істот.

– Гадаю, не варто всім вриватися до бібліотеки. – Зенон намагався перекричати шум водоспаду. – Зі мною піде лише Зак, Джел та Ніка. Решта почекають тут.