Слава ЗСУ!

Розділ п’ятий

Власник крамниці

Наступного дня вони вирушили до невеличкого містечка Ліас.

– Нічого собі. Невже та говірлива бабуся живе тут. – приголомшено пробурмотів Зак, витріщившись на охайний двохповерховий будинок, що розмістився навпроти великого мальовничого озера. – Думаю, місця тут вистачить всім.

– Вражає. – погодилася Латея, милуючись місцевим краєвидом.

Будинок знаходився на самій окраїні містечка, тому навколо не виднілося жодних сусідів. Зак підійшов до вхідних дверей і несміливо подзвонив у дзвінок. Невдовзі, двері відчинилися і на порозі з’явилася та сама старенька жінка з автобусу. Якусь мить вона пильно вдивлялася у заціпеніле обличчя Зака, а потім радісно посміхнулася.

– О, яка несподівана зустріч. Я була подумала, що то місцеві торговці. Ті пронири завжди тут щось винюхують і намагаються продати мені якийсь непотріб. Заходьте всередину, я тут якраз поралася на кухні. І не зважайте на безлад.

Всі п’ятеро зайшли до просторої вітальні.

– Здраствуйте, я хотів попросити вас про одну послугу. – Зак не став марнувати слів і відразу взявся до справи. – Дозвольте погостювати нам у цьому будинку. Тут така чудова природа і повітря напрочуд свіже. Звісно ми заплатимо.

– Ні, не треба ніяких грошей. Ви можете залишатися тут скільки завгодно. – весело пробелькотіла старенька і почувши запах диму, побігла до кухні.

Ніка відчула якусь дивну приязнь до цієї жінки. Зак примостився на старомодному дивані та заплющив очі.

– Потрібно скласти якийсь план. – рішуче промовив Джеліос, розглядаючи фотографії на стіні.

– Ти чув Зенона. Нам не слід нічого затівати. – категорично відмовився Максіон.

– Я згоден. Будемо просто відпочивати, набиратися сил та енергії. – сонно прошепотів Зак.

– І не привертати до себе надмірної уваги. – нагадала Латея, позираючи у вікно.

Привітна бабуся повернулася з мискою гарячих пиріжків. Перекусивши, друзі розійшлися по своїм кімнатам. Зак отримав найпросторішу та найчистішу кімнату. Інші розмістилися по двоє.

– Де ти навчилася так битися? – запитала Ніка Латею, коли вони залишилися наодинці.

– Мене навчив мій батько. Він любить подорожувати. Завжди шукає пригод на свою голову.

– І де він тепер?

– Дуже далеко звідси. Мандрівки – це його життя. Колись він також побував у Пеліоні. Він вважав це місто особливим. – на її обличчі спалахнув тягучий смуток, здавалося, вона заледве стримувала сльози. Ніка не знала як розрадити подругу.

– Зенон теж вміє битися. Він би оцінив твої навички. – поспіхом бовкнула вона і відразу пожалкувала. Латея нахмурилася ще більше, наче над її головою зависла сіра хмара.

– Він ненавидить мене. Я це відчуваю.

– Не правда. Зенон просто не довіряє тобі. Йому потрібен час.

– Як ти не розумієш, ми не маємо часу. Невдовзі все станеться.

Ніка здогадувалася до чого могло призвести непорозуміння у їхній компанії.

– Я спробую переконати його. – щиро пообіцяла вона, не знаючи яких зусиль це їй коштуватиме. – Зенон ладен пожертвувати життям за нас усіх. Він зовсім інший.