Слава ЗСУ!

Слова ланісти переконали фракійця в тому, що він не марить. Він гордо випростався на весь свій велетенський зріст, уклонився Суллі, потім глядачам і пішов з арени під новий вибух оплесків.

— Ні, не боги створили все існуюче на світі, — говорив у цю хвилину Тіт Лукрецій Кар. Він вів далі свою тривалу розмову з малим Кассієм і юним Гаєм Меммієм Геммелом, своїм найкращим другом, який приєднався до них під час змагань. Цей його найкращий друг палко захоплювався літературою, мистецтвом, філософією, і пізніше Лукрецій присвятив йому свою поему «Про природу речей», яку задумав уже в той час.

— А хто ж створив світ? — запитав Кассій.

— Вічний рух матерії і сполучення невидимих молекулярних часток. Ах! Ти бачиш на землі і в небесах безліч різних тіл і, не розуміючи прихованих діючих причин, думаєш, що їх створили боги. Але ніщо не могло і ніколи не зможе виникнути з нічого.

— А що ж тоді Юпітер, Юнона, Сатурн?.. — допитувався збентежений Кассій.

— Це витвори людського неуцтва і страху. Я познайомлю тебе, любий хлопчику, з єдино правильним ученням великого Епікура. Не боячись ні гримучого неба, ні землетрусів, що наводять жах на землю, ні всемогутніх богів з їх вигаданими блискавицями, всупереч закоренілим людським забобонам, він з безсмертною мужністю насмілився проникнути в найбільші таємниці природи і відкрив походження та причину речей.

У цю хвилину вихователь Кассія нагадав йому про наказ батька повернутися додому до смерку і став умовляти його піти з цирку. Хлопчик погодився і встав; за ним підвелися Лукрецій і Меммій і пішли разом до виходу. Вони проходили повз те місце, де сидів син Сулли Фавст. Перед ним стояв, ласкаво розмовляючи з ним, Помпей Великий.

Кассій зупинився і, звертаючись до Фавста, сказав:

— Я хотів би, Фавсте, щоб ти повторив перед таким видатним громадянином, як Помпей Великий, сказані тобою позавчора в школі божевільні слова. Ніби твій батько добре вчинив, віднявши у римлян свободу і ставши тираном нашої вітчизни. Повтори, і, хоч на тобі ще видно сліди моїх кулаків, я поб’ю тебе в присутності Помпея ще дужче, ніж позавчора.

Даремно чекав Кассій відповіді Фавста. Той похнюпив голову перед незвичайною мужністю підлітка, який, палко люблячи свободу, не побоявся побити і зганьбити сина володаря Риму.

І Кассій, чемно вклонившись Помпеєві, пішов із цирку разом із Меммієм, Лукрецієм і вихователем.

У цей же час з ряду, розташованого над Воротами смерті, підвівся чоловік років двадцяти шести, одягнений у тогу, набагато довшу, ніж звичайно носили, щоб прикрити занадто худорляві ноги; він був високий на зріст, величний поставою, незважаючи на ніжне, хворобливе обличчя.

— Прощай, Галеріє, — сказав він, цілуючи руку вродливій молодій жінці, біля якої щойно сидів.

— Прощай, Марку Туллію, — відповіла жінка, — і пам’ятай, що я чекаю тебе післязавтра в театрі Аполлона на виставі Софоклової «Електри» з моєю участю.

— Я прийду неодмінно.

— Бувай здоров, прощай, Марку Туллію! — вигукнули одночасно багато голосів;

— Прощай, Цицероне, — мовив, граційно тиснучи руку юнакові, поважний, вродливий чоловік років п’ятдесяти п’яти, нарум’янений і напахчений.

— Хай буде ласкавою до тебе Талія, незрівнянний Езо-пе! — сказав Цицерон, тиснучи руку великому артистові.

Наблизившись до вродливого чоловіка років сорока, який сидів поруч Галерії, Цицерон подав йому руку і сказав:

— Хай витають над тобою дев’ять муз, незрівнянний Квінте Росцію, мій любий друже!

Після цього юнак пішов сходами, обережно пробираючись крізь натовп до того місця біля Тріумфальних воріт, де ми бачили двох онуків Катона Цензора.

Марк Туллій Цицерон підійшов до них і, сердечно привітавшись, став біля Катона, до якого почував глибоку симпатію.

Обдарований надзвичайно проникливим розумом, дивовижною пам’яттю і природним красномовством, Цице-рон ретельною, упертою і настирливою працею досяг у двадцять шість років великої слави як філософ, промовець і загальновизнаний поет.

— Чи правда те, що розповідають про тебе? — запитав юного Катона вражений Цицерон.

— Правда, правда, — похмуро пробурмотів хлопець. — А хіба я сказав неправду?

— Але ж як сталося, що...

— У зв’язку з щоденними убивствами, що робилися з наказу Сулли, — сказав Цицеронові вихователь, — я повинен був приблизно раз на місяць водити цих хлоп’ят до диктатора для того, щоб у дні страшної жадоби крові він у своїй жахливій лихоманці вбивств ставився до них милостиво, мав їх у числі своїх друзів і щоб у нього не майнула божевільна думка їх заслати. 1 справді, Сулла завжди доброзичливо приймав обох хлоп’ят і відсилав їх теж люб’язно. Та ось одного разу, вийшовши з його дому і переходячи Форум, ми почули несамовитий стогін, що долинав з-під склепіння Мамертінської в’язниці...