Слава ЗСУ!

- Карло, - обнявши подругу, прошепотів Макс. – Все буде добре.

- Я вже відчуваю, як нам завтра буде “добре”, - нервово проговорила Карла.

З її очей потекли сльози.

- Кар‘єра археологів скінчилася, - крізь сльози шепотіла вона. – Наш зоряний час завершився, і з зірок університету ми перетворилися у ворогів народу.

Максим сів на підлогу і взявся руками за голову. Карла сіла поруч.

- Ти замастиш сукню, - промовив Максим Карлі.

- Мені вже байдуже, - не піднімаючи голови, відповіла Карла. – Якби ж не цей Остап в нашій підгрупі… Якби не він… То в нас би були такі шанси!

- Слухай, - перебив Карлу Максим. – А може, він завтра теж не прийде! Якщо в нього сьогодні не вийшло, може, і завтра теж не вийде! І ми захищатимемось удвох.

Карла весело подивилась на Макса і раптом знову сумно опустила очі.

- Нічого не вийде, Максе. На нашій роботі все одно буде написано три прізвища, і серед них, в будь-якому випадку, буде Завацький.

- А ми не писатимемо його прізвище! – раптом промовив Максим.

- Не писатимемо? А хіба так можна?

- А чого не можна? – весело промовив Макс. – Ми скажемо, що ми самі зробили всю роботу, а він і пальцем не поворухнув. Чого ми маємо його вписувати?

- А як же Остап? Він же не отримає диплома?

- Не отримає, - погодився Максим. – А якщо ми впишемо його прізвище, то ніхто з нас трьох не отримає диплома!

- Я не знаю, чи правильно це, - розгублено промовила Карла. – Це якось… не людяно…

- А людяно брати хабарі? – розлючено промовив Максим і іронічно додав: - Але ми, звичайно ж, перш за все керуватимемось людяністю. Що з того, що ми отримаємо найнижчі бали і потім не зможемо знайти роботу. Головне, що ми вчинимо по совісті. А через три дні батько Остапа відкупиться від тих прокурорів і повернеться на свою посаду. Знайде для Остапа гарну роботу. А ми теж знайдемо собі роботу! Двірниками!