Слава ЗСУ!

- Добре, що в твій кабінет ведуть пожежні сходи, - задихано промовив Гордон. – Твоя охорона мене ледь не пристрелила. Добре, що твоя Лариса вчасно їм подзвонила.

Мер посміхнувся і закрив балкон.

- Що сталося? Я вже був на півдороги додому.

- Вона прийшла! – пошепки промовив Фадєєв.

- Прийшла? Хто?

- Графиня. Вона в коридорі.

- О боже, ми ж іще не готові!

- Ми не можемо примусити її довго чекати, - стурбовано промовив мер.

- Ну що ж, - посміхнувся Гордон. – Тоді діятимемо за попередньо складеним планом.

- Це хороший план, - посміхнувся мер. – Він має подіяти. Ларисо, запросіть графиню Висоцьку до мене.

Ліна зайшла в кабінет і мовчки сіла навпроти Фадєєва.

- Кави? – ввічливо запитав мер.

- Ні, дякую, - відповіла Ліна. – Поки ваш адвокат ліз по пожежній драбині, я вже встигла випити чаю в кав’ярні через дорогу.

Мер і Гордон ввічливо посміхнулись.

- А де ваш адвокат? – запитав Гордон.

- Мій адвокат бере участь у важливішій справі, - відповіла Ліна.

- Справа про хабарництво, - промовив мер. – Я чув про це. Не може бути, щоб пан Завацький – декан археологічного факультету, вельми шанована особа, брав хабарі.

- Я теж у це не вірю, - погодилась Ліна.

- Його затримали? – запитав Фадєєв.

- Так, він досі у відділку.

- Досі у відділку? – зробивши здивовані очі, голосно проговорив Фадєєв. – Як вони можуть! Боже, один мій дзвінок і його негайно відпустять та закриють цю безглузду, смішну справу, - промовив мер, беручи в руки телефон.

- Не треба, - різко відповіла Ліна.

- Ні? – перепитав Фадєєв.

- Ні, - повторила Ліна.

Мер та адвокат здивовано переглянулися.

- Пані Висоцька, - промовив Гордон. – А ви - лицемірна особа. Остап Завацький – ваш добрий друг. Його батько потрапив у халепу, а ви, навіть, не намагаєтесь допомогти.