Слава ЗСУ!

Всі уважно подивилися на Олену.

Олена зніяковіло повернула очі на членів екзаменаційної комісії.

- У мене… У мене, - невпевнено почала Олена, - не було такого, щоб я зайшла в глухий кут. І всі документи, в принципі, були на місці. Але…

Всі насторожено подивились на Олену.

- Як я казала з 1921 року цей будинок належав НКВС. А починаючи з 1932 року саме в цій будівлі відбувалися масові розстріли так званих «ворогів народу». З того часу минуло багато років. І на фундаменті тієї будівлі був збудований госпіталь. Але ходять чутки, що душі тих, кого вбили в тридцятих роках досі там знаходяться. Люди, які лікувалися в госпіталі неодноразово бачили якісь дивні тіні зі свічками в руках.

- Може, то медсестри, - пожартував голова комісії, і всі засміялися.

- Може, - без посмішки на обличчі промовила Олена. – Але ці постаті проходять крізь стіни і зникають з першими променями сонця.

- Неймовірно, - тихо промовила Ліна.

- Я не писала про це в роботі, - посміхнулась студентка. – Адже це наукова робота.

- І правильно, що не писали, - промовив один з членів комісії. – Бо це, все одно, неправда.

- Чому ж, не правда? – заперечила Ліна. – Хіба ви не вірите в те, що деякі люди, навіть, після смерті лишаються з нами?

- Вірю, звісно, вірю. Але ця історія – точно вигадка!

- Ну, це не вам судити, - ображено промовила Ліна. – Олена Карпова досліджувала, нехай вона і скаже, правда це чи ні.

- Так, Олено, скажіть нам, - попросив голова комісії. – Ви вірите у все це?

Олена посміхнулась.

- В жодному з офіційних документів я нічого не знайшла про існування цих тіней в даній будівлі.

- А ми не питаємо чи знайшли ви це в офіційних і наукових джерелах! Ми питаємо, чи вірите ви в цю легенду? – промовила Ліна.

Олена злякано подивилась на членів комісії і опустила очі.