Слава ЗСУ!

- Я помітив, що в нього травма. Це духи йому таке зробили?

Жінка засміялась.

- Лікарі сказали, що руку перерізало йому віконне скло, яке на ранок знайшли розбитим в коридорі… А як воно там було насправді, я не знаю.

Назар мовчки сидів на табуретці.

- Я готуватиму вечерю і на вас, - промовила жінка. – Вас двоє?

- Так, - відповів Назар.

- А де твоя подруга?

- Вона… Злякалася. Вона боїться ходити по підлозі, якщо знає, що під нею високий підвал.

- А хіба тут є підвал? – здивувалася жінка.

- Не знаю. А що, немає?

- Може, і є. Просто я тут давно, а про підвал чую вперше.

- Дід найняв вас кухаркою? – запитав Назар.

- Ні, я добровільно, - посміхнулась жінка. – Прихожу сюди щодня, готую йому їсти, бо знаю, що він однією рукою нічого не зможе зробити.

На кухню зайшов дід. Побачивши жінку, він посміхнувся. Вперше за весь цей час Назар побачив хоч якісь зміни на дідовому обличчі.

- Я саме готую вам вечерю, - промовила жінка. – А заодно, і спілкуюся з вашим новим гостем.

Дід махами рук щось показав жінці. Жінка повернулась до Назара.

- Він запитує, про що ми говоримо, - пояснила вона хлопцеві. – Це на мові німих.

Назар повернувся до діда.

- А в вашому домі є погріб?

Дід щось на мигах показав жінці і пішов у кімнату. Назар подивився на жінку.

- Він каже, що тут не може бути погребу, бо прямо під його домом протікає річка. Все, клич свою супутницю до кімнати. Будемо їсти.

Був вечір. Олена лягла на ліжко і заплющила очі. Назар сів на диван.

- Ну, що скажеш?

- Про що? – відкривши очі, запитала Олена.

- Про все це, про діда, про жінку…

- Дід якийсь дивний… А жінка… Смачно готує. І взагалі, вона - хороша людина.

- Звідки ти знаєш? – здивувався Назар.