Слава ЗСУ!

- Я - не підлиза, я просто намагаюся знайти з тобою спільну мову, - пояснив Назар.

- І що ж я маю зробити, щоб заслужено називатися «молодчиною»?

- Я хочу, щоб ти допомогла мені відчинити ту кляту майстерню!

- Як же я її відчиню? – здивувалась Олена.

- Ну придумай щось… Ти ж розумна.

- А навіщо тобі майстерня? – здивувалась Олена, і додала: - тільки не треба брехати, що ти хочеш полагодити мені черевики.

- Я хочу знайти вхід у погріб…

- І ти думаєш, що він у майстерні? – засміялась Олена.

- Можливо, - промовив Назар. – А що, не може такого бути?

- Звісно ж, ні.

- Чому?

- Бо майстерня стоїть на суцільній бетонній плиті. Хіба ти не помітив?

- Помітив… Просто не подумав про те, що там суцільна підлога, - задумливо проговорив Назар. - Я хочу, щоб ти допомогла мені знайти дверцята, які ведуть до погребу. Якщо вони не в майстерні, то мають бути десь в будинку на підлозі.

- Нема мені що робити! – промовила Олена. – Я ще не лазила по підлозі і не шукала погріб.

- Ну Олено, будь-ласка, - прохаючи, промовив Назар.

- Ні, Назаре. Це чужа хата, і я не збираюся там нишпорити! Шукай сам, якщо тобі так хочеться.

- Я шукаю, - голосно промовив Назар. – Але у мене нічого не виходить!

- Ну то значить і у мене не вийде! – крикнула Олена.

- А у тебе вийде, я точно знаю. Бо у тебе талант до усього археологічного!

- Талант? – розлючено перепитала Олена. – Дуже легко, Назаре, казати, що в мене талант. Нема у мене ніякого таланту! Я працювала над собою. День і ніч працювала. Читала книжки, знаходила літературу. І якби ти працював стільки, скільки я, то і у тебе зараз був би талант. Талант може бути до співів чи до малювання. Але не до археології. Просто коли ти лягав спати і перед сном перечитував якусь фантастику або черговий детектив, я читала наукові праці видатних археологів нашого часу. А ти думаєш, мені з неба впав талант, і я тепер можу розрізнити вік деревини!