Слава ЗСУ!

Назар, зібравши останні сили, встав і оглянувся навколо. Він виразно чув, десь неподалік точно мав бути струмок.

Хлопець спустився у яр і пішов просто в зарослі. З кожним кроком пробиратися ставало все важче і важче, земля все глибше і глибше всмоктувала його нові черевики, і взагалі, здавалося, що він потрапив у болото. Тримаючись за стовбури високої трави, Назар нарешті пройшов небезпечну зону і побачив просто перед собою велику металічну трубу, з якої витікала вода.

- Нарешті, - захоплено промовив Назар і впевнено поліз всередину труби.

Труба була не дуже широкою, і тому Назарові довелося повзти навколішки. Холодна вода огорнула його ноги. Долоні та коліна з першої ж хвилини замастилися іржею. Труба не ставала вужчою, але з кожною хвилиною в ній ставало все темніше.

Нарешті труба закінчилася і Назар зміг випрямитись під землею у повний зріст. Навколо було вогко, холодно і моторошно. Хлопець вийняв мобілку і посвітив навколо себе. Він знаходився у довгому підземному коридорі. Під ногами текла мілка річка. Назар невпевнено попрямував вздовж коридору. Йому було страшно іти туди, але вертатися назад через іржаву трубу хотілося ще менше.

Назар знав, що для того, щоб потрапити під будинок, треба іти ще не менше години. Спати він уже не хотів. Річка вже не здавалася такою холодною, тільки іноді набігали якісь крижані хвилі, які доставали аж до колін.

Минула година. Назар монотонно рухався вперед. В голові вже не було ніяких думок. В той момент він був схожий на робота, який мав на меті одне єдине завдання – просто йти вперед.

Аж раптом він почув стукіт. Хлопець злякано обернувся навколо. Йому здалося, наче він весь цей час спав, і лише зараз прокинувся. Серце наче пришвидшилось. Назар підняв голову і завмер. Над ним стояв величезний дерев‘яний будинок.

Звісно, це був будинок того дивнуватого дідуся. Олена не помилилася, підвал під домом дійсно сягав метрів з десять.