Слава ЗСУ!

- А якби прочитав, що я в тебе закохалася, то запропонував би мені зустрічатися? – хитро запитала Олена.

- Ну звісно ж, ні! – впевнено відповів Назар.

- От того і щоденник свій я тобі не дам!

- А може, дід спеціально написав це, щоб хтось про це дізнався, - припустив Назар.

- Про що написав? Про духів? Може, він дід – фантаст?

- Ні, я думаю, він писав правду.

- А я думаю, що це все нісенітниці. Викинь це з голови. Духів, взагалі, не існує, - впевнено промовила Олена.

- Духів не існує? – взявшись за голову, крикнув Назар. – Господи, дівчино, а що, взагалі, тоді існує? Ти хоч у що-небудь віриш? Хоч в Бога.

- В Бога вірю, - задумливо відповіла Олена. – А в духів – ні!

Був вечір. Всі сіли за стіл вечеряти.

- Добре, що є таке поняття, як «швидка їжа». Кинув в миску, три хвилини поварив, і готово! – промовила Леся.

- А ви думали знову вечір провести перед плитою? – засміялась Олена.

Назар мовчав.

Дід нічого не їв. Може, не хотів, а може, не довіряв цій незрозумілій міській їжі, в якій не було нічого натурального.

Олена подивилася на Назара.

Назар знав, вона знає всі його думки. Вона просто читає їх по очах.

Дівчина повернулася до діда.

- А ви не їстимете?

Дід покачав головою. Назар пильно подивився на нього і нарешті наважився.

- Я хочу поговорити з вами, - звернувся він до діда.

Дід ніяк не зреагував на різку заяву.

- Та врешті решт! – не витримав Назар. – Досить робити вигляд, ніби нічого не відбувається.

Дід злякано подивився на хлопця.

- Я читав ваш щоденник, - вже спокійніше промовив Назар. – Просто скажіть, чи це правда. Більше нічого не прошу.

Дід встав зі столу і спокійно ліг на ліжко. Він щось рукою показав жінці, і вона швидко підсіла до нього.