Слава ЗСУ!

- Ти хоч у щось віриш? – ображено запитав Назар.

- Назаре, - взявши хлопця за руку, промовила Олена.

Вона зупинилася і подивилася йому в очі.

- Подумай реально. Якби там дійсно були привиди зі свічками, то туди б зараз понаїжджало повно науковців, які б досліджували тих істот. Встановили камери спостереження. Якби там реально були духи, то принаймні, про це б написали в якихось газетах. Але доказів немає! Бо немає ніяких духів!

- Але ж дід бачив…

- Назаре, а згадай, скільки було вигадок про інопланетян, які нібито прилетіли на землю. Скільки повідомлень про НЛО. Але тільки цим зацікавлювались реальні науковці, то одразу виявлялося, що це або просто вигадки, або фотомонтаж.

- Я не знаю, - невпевнено промовив Назар.

- Тобі просто хочеться у це вірити, просто хочеться, щоб ці духи існували. От наприклад, коли ти був під будинком і побачив світло, то подумав, що то духи, а насправді, то просто дід читав книжку.

- А голоси?

- А що голоси? Може, ці голоси чулися з іншого будинку.

- Ага, в три години ночі.

- А чому б і ні. Мало що там могло статися! Може, там дитина мала не могла заснути.

Назар скептично подивився на Олену.

- Ну що не так? – запитала вона.

- Олено, ну яка мала дитина? Звідки вона взялася? Ти ж сама бачила, що в радіусі ста метрів від будинку діда більше немає жодної живої душі!

- А-а-а, ну якщо немає, то значить це можуть бути тільки духи! – іронічно промовила Олена.

Назар відпустив Оленину руку.

- Ну хочеш, давай сходимо завтра в той госпіталь, і ти сам переконаєшся, що то все вигадки, - запропонувала Олена.

- А ти знаєш, де цей госпіталь?

- У мене в сумці є детальна карта цієї частини міста, - відкриваючи сумку, промовила Олена.

Вона вийняла карту і уважно на неї подивилась.