Слава ЗСУ!

- Так вона і вчора не гасила, - ледь ворушачи губами, шепотіла Олена. – Ми бачили той вогник у вікні. Правда, Назаре?

Назар, запхнувши в рота цілий вареник, махнув головою. Це все, на що він був здатен в той момент.

- Він нас у гості запросив, - продовжувала Олена. – Може, це якась інша сім‘я. Діду, може, ви щось плутаєте?

Дід покачав головою.

- Вони померли, - впевнено промовила Леся. – Дід каже, що не міг помилитися.

- Неймовірно, - промовила Олена. – А що ж ми тоді бачили? Духів?

Вона голосно засміялась.

- Може й так, - посміхнулась жінка.

- Ні, то точно не духи, - нарешті промовив Назар. – Діду, то були справжнісінькі люди.

Дід нічого не відповів, і лише відвернувся до стіни.

- А хочете, ми зараз приведемо їх до вас! – запропонувала Олена. – Ходімо, Назаре! Запросимо Ігоря до нас в гості. Пішли!

Олена схопила Назара за руку і вибігла на двір.

- Ну скажи, Назаре, - швидко йдучи по дорозі, промовила Олена, - чи це я з глузду з‘їхала, чи це той дід не з повна розуму.

- Якщо ти з‘їхала з глузду, то значить, і я з тобою разом звихнувся. Принаймні, галюцинації у нас однакові.

- Може, той дід дійсно переплутав сім‘ї. Може, в цьому місці десять сімей з прізвищем Байраков.

- Так, - погодився Назар. – Тільки дивно, що і того і того звати Ігорем… І палять вони однаково, по дві пачки вдень.

- Не знаю, Назаре, не знаю. Може, це розіграш якийсь. А може, ми в пастку якусь потрапили. Може, нас хтось розігрує?

- Та навряд.

- І чого той дід сказав, що шпиталь закрили? – промовила Олена.

- Може, його дійсно закрили… Може, це той Ігор нам набрехав, що працює охоронцем.

- Може. Але чого тоді на другому поверсі світло горіло.

Назар нічого не відповів.

- Все це дуже дивно, - продовжила Олена. – Але зараз ми знайдемо того Ігоря, і все стане на свої місця! Ходімо, нам на другу сторону.