Слава ЗСУ!

Коли «перестановка» у дідовій кімнаті закінчилась, дід підняв дерев‘яну брилу і відсунув її вбік. Назар вже піднімав цю брилу, сподіваючись, що там є сходи в погріб. Але дід нахилився і просунув руку далеко під підлогу. Мабуть, там він зберігав дуже цінні для нього речі, про які не знала, навіть, Олеся.

Дід вийняв з-під підлоги пошарпаний зошит і віддав його Назарові.

- Ви хочете, щоб я прочитав? – намагався вгадати дідові дії хлопець.

Дід махнув головою і почав совати ліжко на своє місце.

- Дякую, - тихо промовив Назар. – За довіру…

Він зайшов у кімнату, де спала Олена. Ввімкнув старий дідів світильник і, заховавшись під ковдрою, відкрив зошит.

Це був щоденник, якогось Нестора Вишенського. Прізвище було знайоме Назарові. Він пам‘ятав, що таке саме прізвище він чув від охоронця госпіталю. Це було прізвище пацієнта, який боявся темряви. А потім, здається, ще й Олена розповідала, що він помер у 1970 році. Як же тоді він міг запалити світло в палаті через тридцять років після смерті. Неймовірно… І як Олена може не вірити у все це? Сама ж все бачила на власні очі! Які іще їй докази потрібні?

На сусідньому ліжку почулося шарудіння. Назар швиденько вимкнув світильник і визирнув з-під ковдри.

- Чого ти клацаєш тим світильником? – сонно запитала Олена, перевертаючись на другий бік. – Ще й під ковдру його сховав, наче крізь ковдру не пробивається світло.

Назар нічого не відповів. Він дочекався, коли Олена знову заснула, і знову ввімкнувши світильник, заліз під ковдру і почав читати.

17.09.1969

Війна між Америкою та В‘єтнамом завершилась… За що ми воювали? Для кого стали героями? Для Радянського Союзу? Для В’єтнаму? Для кого? І що ми досягли, убивши тисячі людей? Чого ми, взагалі, добивалися? Нам давали накази зверху, а ми беззастережно їх виконували. Мабуть, і досі виконуємо. І завжди виконуватимемо.