Слава ЗСУ!

- Ну ні, це занадто!

- Чого занадто? Ти ж впевнена, що я не пройду!

- На зло мені ти все зробиш…

Олена і Назар зайшли в будинок.

- Доброго вечора, дідусю, - промовила Олена. – Ми вам з міста гостинців привезли.

Дід радісно махнув головою.

Назар, навіть, не привітавшись, кулею пролетів в кімнату.

- Ось і сир, і ковбаска, - викладаючи все з пакету, промовила Олена. - Кава. А ще молоко. Олеся казала, ви любите молоко.

Дід махнув головою.

- А це анчоуси, - продовжила вона. – Ви, мабуть, такого ще не їли.

Дід здивовано подивився на пакетик з незнайомою назвою.

- Краще і не їжте, - крикнув із сусідньої кімнати Назар.

Олена поставила пакет і зайшла в сусідню кімнату.

- Що вже не так? – спокійно промовила вона.

- Нічого. Просто не люблю людей, які не відповідають за свої слова.

- Чого це я не відповідаю за свої слова?

- Бо ти спочатку доводиш мені свою думку, а коли приходить час довести, що ти відповідаєш за все сказане, ти відмовляєшся.

- Просто я не готова на тобі одружитися! – пояснила Олена. – Це надто високі ставки. Я не можу бути впевнена, що переможу.

- Значить, ти не можеш до кінця відстояти свою думку. Тоді навіщо сперечаєшся?

Олена підійшла до вікна і на декілька хвилин задумалась.

- Добре. Я згодна.

- Згодна? – перепитав Назар.

- Я згодна на твої умови. Якщо ти в дванадцять ночі пройдеш по тому підвалу, то я зроблю те, що ти скажеш.

- Навіть, вийдеш заміж?

- Вийду. Але окрім цього, ти маєш принести мені фотографію привида на мобільному телефоні. Якщо не принесеш - ти програв.

- Ну це вже занадто. Так не піде, - промовив Назар. – Може, там, взагалі, нема ніяких привидів.

- Нема? – крикнула Олена. – То хто ж з нас не відстоює свою думку? Ти мені до останнього доводив, що там є духи, а зараз кажеш, що може, їх там, взагалі, нема…