Слава ЗСУ!

Олена відкрила очі, але музика не зникла. Дівчина підняла голову і побачила Назарів мобільний телефон, з якого лунала примітивна поліфонічна мелодія. Олена піднялася з ліжка і піднесла мобільний до вуха.

- Алло…

Але відповіді не було. Почувши Оленин голос, людина, яка телефонувала, одразу ж поклала трубку.

Олена подивилась на годинник мобільного телефону. Було о пів на четверту ночі. Дівчина втомлено протерла очі і натиснула кнопку зворотного виклику.

- Алло, - почувся голос незнайомої жінки.

- Доброго вечора, тобто, вже ночі, - сонно промовила Олена. – Ви, тільки-но, дзвонили на мій номер, а потім поклали трубку. Ви бачили, котра година?

- Пробачте мені, - ввічливо відповіла жінка. – Я не хотіла вас будити. Я неправильно набрала номер, хотіла подзвонити своєму синові, але, мабуть, неправильно записала його номер… Пробачте.

- А-а-а, я зрозуміла, - змінивши тон, промовила Олена. – Ви дзвонили Назарові?

- Так, - радісно відповіла жінка. – То я не помилилась?

- Ні. Просто він забув у мене свій телефон. Ви можете сказати мені, що ви хотіли, а я завтра вранці обов‘язково йому передам.

- Ні, я нічого не хотіла. Я просто так дзвонила.

- Просто так? В три ночі? Ви, мабуть, найвеселіша мати в світі.

- Я хотіла пересвідчитись, що з ним все добре. З ним же все добре? Де він?

- Він в сусідній хаті, - впевнено промовила Олена. – Вже спить. Розбудити його?

- Ні, ні, не треба. Якщо він в сусідній хаті, значить, з ним все добре. Просто мені наснився поганий сон…

- Який сон? – запитала Олена, сідаючи на ліжко. – Я вмію тлумачити сни.

- Та ні, це не важливо. Так, дурне щось іноді насниться.

- Розкажіть.

- Просто почула його голос, ніби він кликав мене на допомогу. Просив, щоб я ввімкнула йому світло…