Слава ЗСУ!

Ліна засміялась.

- Я показував Ренаті свою дипломну роботу, - продовжив Остап. – Вона сказала, що робота дуже цінна, але єдина проблема – це прізвища Карли і Макса. Ми не маємо права без їх дозволу продовжувати працювати.

- То викупи в них роботу, - запропонувала Ліна.

- Викупити? А хіба так можна?

- Звичайно! Якщо справа в грошах, то я виділю з фонду…

- Якщо справа тільки в грошах, то я і сам вирішу цю проблему. А за ідею дякую. Завтра ж піду до Карли.

Емма зайшла у замок.

- Еммо, дайте мені автограф! – підбігши з папірцем, радісно крикнула Яна.

- Слухай, - засміялася дівчина. - У тебе моїми автографами уже, мабуть, вся квартира обклеєна. У тебе ж уже є… на журналі.

- То я брала у тебе автограф, як у моделі, а тепер ти - справжній громадський діяч. Тебе у всіх новинах показують, про те, як ти графині допомагаєш. Вона назначила тебе управляючою?

- Так. Тільки, поки що, неофіційно.

- Ну це формальність. А у модельний бізнес вертатися не збираєшся?

- Ні, точно ні.

- Чому, більше не цікавить?

- Ні, цікавить, - відповіла Емма. – Просто втратила надію щось виграти. Мабуть, щоб стати королевою краси, мало однієї вроди… Треба ще щось.

- Ага, повні кишені грошей. Ходімо, я покажу тобі, що ми сьогодні знайшли.

Емма та Яна спустилися темними коридорами до підвалу. Там було чоловік двадцять. Усі були зайняті однією єдиною справою – обережно розбирали тонку кам’яну стіну.

- Що за цією стіною? – запитала Емма.

- Щось, - відповіла Яна. – Від цієї стіни відпав один камінець. Ми провели експертизу, і як виявилось, ця стіна побудована на років двісті пізніше, ніж сам замок. Може, це і є потаємна кімната, в якій заховався наш граф.

- Оце так. Треба повідомити Ліну. Вона з глузду зійде.

- Уяви, на що ми натрапили? – продовжила Яна. – Це ж переворот в історії. Ми можемо знайти одну з найцінніших речей у світі.