Слава ЗСУ!

- Ну розплатишся якось потім, - засміялась Емма.

Машина Остапа поїхала.

Емма піднялася на другий поверх.

- Привіт, Вандо. Ліна у себе?

- Так, проходь.

Емма відчинила двері. Ліна сиділа на столі і жувала ковпачок з ручки.

- Графине, а ви ні трохи не змінилися, - промовила Емма. – Який би статус вам не присвоїли, ви все одно жуєте всі ковпачки.

Ліна засміялась.

Емма сіла за стіл і продовжила:

- Треба буде тобі металічну ручку купити.

- Ні, ні, тільки не металічну, - заперечила Ліна. – Мені з металічними думається погано.

- Ага, бо гризти нема що.

Ліна засміялась.

- Як справи?

- Нормально, - промовила Емма. – Завтра Карла та Максим передадуть магістерську роботу Остапові, як інтелектуальну власність.

- Це добре.

- Тепер він зможе допрацьовувати, змінювати цю роботу, як захоче. І всі гонорари за проведену роботу ділитиме лише сам із собою. А в тебе що?

- Сьогодні свято! Вся ліва частина замку реставрована та готова до відвідувачів.

- Та ти що?

- Так! Сьогодні архітектори почали роботу над правою частиною. Скоро наш замок розквітне.

- Це добре. А що там садівники, яких я найняла? – запитала Емма.

- Працюють. Я була сьогодні в замку, бачила їх. Вони розробили там невеличкий проект, хочуть засадити порожні землі молодими деревами, а навколо замку якимись кущами. А від воріт до входу планують прокласти асфальт.

- Та хай би швидше вже, - промовила Емма. – За такі гроші, як ми платимо, можна було вже пустелю в Африці засадити. Треба буде навідатись до замку, трохи покерувати там.

- Ти - молодець! – промовила Ліна. – Не знаю, щоб я без тебе робила.

- Та ну тебе…

- Серйозно. У мене в голові лише ідеї, а ти так майстерно їх втілюєш в життя. Без тебе я б ніколи всього цього не добилася і не організувала.