Слава ЗСУ!

Схеми були ідентичні, хоча, ні, майже ідентичні. В одній з південного боку стіни виступала маленька кімната.

- А-а-а, - радісно промовив сам до себе Остап. – Це ж кімната графа!

Дійсно, це була та загадкова кімната графа.

В двері почувся дзвінок. Остап ліниво відірвався від своїх схем і підійшов до дверей.

- Хто там?

- Остапе, це Ліна.

- Ліночка, - радісно промовив Остап. – Заходь.

- Ти говорив з Еммою? Коли вона буде? – роззуваючись, запитала Ліна.

- Я дзвонив їй хвилин з десять назад, - промовив Остап. – Вона ще була на роботі. Але казала, що скоро буде їхати.

- Це добре, - промовила Ліна, пройшовши в кімнату.

- Проходь, сідай.

- Що це ти таке розглядаєш? – помітивши схеми замку, запитала Ліна.

- Це? – перепитав Остап. – Сідай, розкажу. Тобі буде цікаво.

Ліна сіла поруч з Остапом і уважно поглянула на малюнки.

- Дивись, це схема замку, яку зробили археологи місяці два назад. Вони виміряли кожен кусіньчік замку і нанесли його на карту. А це схема, яка була знайдена на стіні одного з коридорів. Вона була видряпана гострим предметом на стіні замку. Її вік набагато більший і прирівнюється приблизно до віку самого замку. Мабуть, це слуги графа зобразили її на стіні, щоб не загубитися в темних заплутаних коридорах.

Ліна зацікавлено взяла обидві схеми і наклала їх одна на одну.

- Вони різні? Чи мені здається?

- Ні, не здається. На цій схемі зайва ось ця кімната.

- Так, я вже чула цю історію про кімнату. Як думаєш, де вона ділася?

- Може, її розвалили під час війни? Не знаю…

Ліна підійшла до вікна, приклала обидва листа до скла, і зосереджено подивилася.

- А знаєш що? Може, ця кімната є, просто її ніхто не бачить…

- Було б прикольно, - посміхнувся Остап. – Зможеш використати це в романі.