Слава ЗСУ!

- О боже… Той безсоромний бабій – то мій майбутній чоловік? – крикнула Ганна.

- Так…

Ганна почала сміятись. Було не зрозуміло, про що саме вона думала в той момент. Але її веселий сміх просто лякав.

Ганна встала і підійшла до вікна.

- О-о-о, - радісно промовила вона. – Он мій коханий приїхав! Піду поспілкуюся. «Поворкую!»

Вона вибігла з квартири і спустилася сходами вниз.

На вулиці біля машини стояли Дмитро та його друг Віктор.

- Чого вона так довго? – нервував Віктор.

- Ти ж знаєш жінок… Поки про те, про це поговорять, - посміхнувся Дмитро.

- Привіт, - намагаючись виглядати спокійною, промовила Ганна.

- Привіт, кохана.

- Привіт, Ганно, - промовив Віктор. – Дмитре, в машині тебе почекаю.

- Добре. Ходімо пройдемося, - запропонував Дмитро.

- Було б непогано.

Ганна та таксист відійшли від машини.

- Як у тебе справи? – запитав Дмитро.

- Дмитре, я не хочу тягнути резину. Давай одразу на чистоту.

- Ти про що?

Ганна сіла на лавку і подивилась в очі Дмитру.

- Я помітив, що ти сьогодні якась не така, тому і запитав, як у тебе справи.

- У мене все добре… Окрім того, що єдиний чоловік, якого я колись кохала і за якого збиралася заміж, одружений і в нього дитина.

- Яке одружений? Яка дитина? Кохана! Це знову та ворожка? Знову вона зі своїми віщаннями?

- Ні, - вперто відповіла Ганна. – На цей раз не ворожка, на цей раз факти.

- Та які факти, Ганно, я ж паспорт тобі показував. Тобі цього не досить?

- Знаєш що, Дмитре, остогидла мені твоя брехня! Ти користуєшся тим, що я довірлива, наївна. Правда ж, легко з такими дівчатами спілкуватися? Лапші на вуха навішав, а вона й раденька! Але з мене досить. Добре, що в мене подруги є, друзі. Які мене підтримують і допомагають мені очі відкрити.