Слава ЗСУ!

- За що платять, про те і пишу, - зітхнула Ліна.

- Гроші, гроші, гроші! Навколо одні лише гроші. А як же ти? – пристрасно запитала Емма. – Як же твої бажання? Хіба тебе не тягне назад у фантастику?

- Еммо, - піднімаючись з підлоги, промовила Ліна. – Якби ж ти лише знала, як мене туди тягне! Як я хочу писати про те, у що так щиро вірю. Та кому це потрібно? Скажи мені. В жіночому журналі «Катрін», на жаль, немає стовпчика «Містика».

- А хіба не хочеться написати щось для себе, для своєї сім’ї?

- У мене немає сім’ї, - впевнено відповіла Ліна.

- А обручка? Що ж тоді означає обручка?

Ліна сумно подивилася на свою руку.

- Насправді, обручка не означає нічого. Я та мій чоловік носимо обручки, але ми давно вже не сім’я. Я працюю з ранку до ночі. І я щаслива. Щаслива, що моя робота займає весь мій час, що у мене немає часу думати про помилку, яку я зробила, коли вийшла заміж.

- Як же так, Ліно? – сумно перепитала Емма. – А порозумітися, ви не намагались порозумітися, почати все спочатку?

- А навіщо? Я прихожу пізно ввечері додому, лягаю спати і вже не можу дочекатися ранку, щоб знову піти з дому.

- А вийти заміж вдруге? Покохати когось…У тебе не було раніше ще когось, кого ти любила?

- Якби ж можна було вернути все назад, то я б ніколи не вийшла заміж за свого чоловіка. Вийшла б за іншого. Якби ж я тоді могла дізнатися, якою буде моя доля.

Карла, Остап і Макс упевнено зайшли в кімнату.

- В цій кімнаті знайшли тайник, - насторожено промовив Остап.

- Слухай, ну як же так? – розчаровано крикнула Карла. – Ми ж були в цій кімнаті. Чому ми нічого не знайшли?

- Мене теж це дивує, - погодився Макс.

- А я, взагалі, хочу сказати, що мені дуже дивний цей замок. Пам’ятаєте, ми досліджувати ту стару будівлю? – промовив Остап.