Слава ЗСУ!

- Ви прийшли до свідомості, - раптом почулося з іншого боку.

Олександр повернув голову направо і побачив біля себе дівчину.

- Я покладу вам вологу ганчірку на голову, щоб спав жар.

- Де я? – повторив граф, поклавши голову назад на подушку.

- Ви в нашому домі. Ви в безпеці. Селяни знайшли вас на озері, і привели до мого батька.

- До вашого батька?

- Так, він знахар! Місцевий лікар! І він вас врятував.

- Врятував від смерті?

- Так… Він хороший лікар! – промовила дівчина.

- Я пам’ятаю, що помер.

- Вам так лише здалося.

- Ні! – крикнув граф. – Я помер. Я точно це пам’ятаю.

Дівчина змочила в глечику тканину і приклала її до голови графа.

- А мій батько так не вважав. Якби ви були мертві, то ми б вас вже поховали.

Олександр нічого не відповів.

- Вам треба ще випиту цю траву, вона цілюща.

- Її теж ваш батько приготував?

- Ні, траву приготувала я! – посміхнулась дівчина. – До речі, мене звати Ява.

Граф нічого не відповів.

- А вас?

- Що?

- Як звати вас?

Граф задумався.

- Я не знаю.

- Не знаєте?

- Ні. Може… Та ні, не знаю.

- Я думаю, ви згадаєте. До речі, забула вам повідомити… Дещо сумне.

- Кажіть.

- Ваш кінь… Його врятувати не вдалося. Селяни не змогли його витягнути, бо він був заважкий. Ви не подумайте, вони намагалися, але лід був затонкий. Один місцевий хлопчина - Василь, навіть, впав під лід, але на щастя, його швидко витягнули. Він трішки прихворів, але сьогодні вранці я вже бачила його повністю здоровим. Він вже готується до Стрітення, воду піде святити та свічки… Якщо вам буде краще, зможете піти з нами і познайомитися з ним.

- Це все дуже цікаво, - перебив граф. – Але я не знаю, про кого ви розповідаєте. Я не знаю ніякого коня. Ви впевнені, що це був мій кінь?