Слава ЗСУ!

Та не зважаючи на похмуру погоду, навколо замку зібралося тисячі людей. Біля виходу стояли прилавки з цукровою ватою, навколо яких весело бігали діти.

Робітники встановлювали мікрофони та закінчували свою роботу. Вони виносили якісь драбини, коробки, купи паперу.

- Яно, чого там крутяться діти? – крикнула Емма. – Скажи комусь із робітників, щоб огородили ту частину, там ще асфальт не підсох.

- Добре, Еммо.

- Еммо, як ти в такий момент можеш думати про асфальт? – здивувалася Ліна. - Ти ж маєш виголошувати промову!

- Той що? – не зрозуміла Емма. – Ти вважаєш це привід не цінувати роботу своїх підлеглих. Вони півтори години його прокладали.

- Просто… Я ж теж маю виголошувати промову. І я так хвилююся!

- Ліно, чого ти? Народ тебе любить… І підтримає у будь-якому випадку. Ти ж – народна героїня.

- В основному, завдяки тобі. Це ж ти тут громадську роботу затіяла.

- Не хвилюйся, Ліно, все буде нормально.

- Та просто я запланувала один сюрприз… І зараз боюся, що він не вийде.

- Давай я допоможу тобі! Що треба зробити? – запалилася Емма.

- Ні, це має бути сюрприз і для тебе.

- Ну скажи, Ліно.

- Ні, - посміхнулась графиня. – Пізніше дізнаєшся.

- Все, починаємо, - зазирнувши у кімнату, де були дівчата, крикнула Яна.

- Шановна громадо! – голосно промовив мер. – Сьогодні ми зібрали вас усіх тут, щоб повідомити, що відтепер, замок належить вам – нашому місту. Віднині, він відкритий для всіх.

Всі заплескали у долоні.

- Ми зробили все, що змогли, вклали в нього душу і серце, і сподіваємося ви оціните нашу працю.

Натовп знову заплескав.

- А тепер, я хотів би передати ініціативу одній талановитій людині, без якої не було б нічого. Вона організувала це все… Вона придумала це все… Вона зібрала активну молодь навколо себе і дала їм можливість виразити себе… Ну звичайно, це наша Еммочка Красовська!