Слава ЗСУ!

Дівчинка знову зачинила за собою великі дерев’яні двері і побігла.

Олександр знову зітхнув.

- Чим же я віддячу вам за вашу турботу?

Ява соромливо опустила довгі повіки, ховаючи блакитні очі.

Ліна зайшла у кімнату.

- Ліно, ну ти даєш, - промовила Емма. – Я ж не думала, що ти призначиш мене директором так швидко. Я ледь зі сцени не впала.

- Я ж казала, що на тебе чекає сюрприз.

- А де Остап?

- Він на іншому кінці замку. Сказав, хоче бути присутній на першій екскурсії. Здається, це тебе, Еммо…

Емма обернулась назад і побачила знайоме обличчя. Позаду неї стояла Марта.

- Я, мабуть, піду, - промовила Ліна. – Все нормально?

- Так, можеш лишити нас. Все добре.

Ліна зачинила за собою двері.

- Вітаю тебе, - промовила Марта.

- Дякую.

- Ти багато добилася, - продовжила вона. – Вже і з мером подружилась…

- На відміну від інших, я працювала, а не махала задом на сцені.

Марта посміхнулась.

- Все, що ти отримала, ти чесно заслужила. Ти, дійсно, талановита. Директор з тебе буде кращий, ніж модель…

Емма нічого не відповіла.

- Насправді, я не просто так прийшла…

- Не сумніваюсь, - уразливо промовила Емма.

- Я прийшла попросити про дещо.

- Я іншого і чекати не могла. Ніколи б не повірила, що ти просто так опустишся до того, щоб мене привітати.

- Навіщо ти так? – сумно промовила Марта. – Я ж не для себе.

- Ні? А для кого? Для сотні голодних дітей? Чи для лікарень? А-а-а, знаю, мабуть, ваше модельне агентство помирає від бідності, і ти прийшла попросити трохи грошей…

- Ірина, - тихо прошепотіла Марта. - Її досі не знайдено.

Емма, нарешті, замовчала і уважно подивилася на Марту.