Слава ЗСУ!

Фадєєв повільно пройшовся вздовж кімнати, нахилився над квітами і вдихнув їх аромат.

Емма сиділа незворушно.

- Ясно, - нарешті промовив мер. – Я думаю, що і просите ви за неї не тому, що вона для вас важлива, а тому, що хочете показати всю свою впливовість тій людині, яка вас про це попросила.

Емма встала і підійшла до стійки з самоваром.

- Вам зробити чаю? – запитала вона мера.

- Кави, якщо не важко.

Емма почала готувати.

Мер відійшов від вікна і сів за свій стіл.

- Ваша кава, - промовила Емма і сіла навпроти.

- Смачно! – посміхнувся мер, зробивши перший ковток. – Я подумаю над тим, щоб найняти вас секретарем.

- Може, каву я вам зробила і смачну, але чай собі – просто жахливий. Тому від посади секретаря, мабуть, відмовлюсь.

- Та ну, це сорт чаю, сам по собі жахливий. Я теж його пити не можу.

- Чому ж не викинете?

- Тримаю для набридливих відвідувачів, таких, як ви, - пожартував мер.

- Насправді, не так все, - трохи подумавши, промовила Емма.

- Що саме?

- Справа не в тому, що я хочу перед кимось довести свою впливовість, - пояснила Емма. – Просто я вже подорослішала і зрозуміла, що модельний бізнес – це не моє. І в моїй душі вона вже перестала бути моєю конкуренткою. Я вже пробачила їй все те погане, що вона мені зробила. Хоча… думаю, що, навіть, якби я і не пробачила, моя совість, все одно, примусила б мене сюди прийти і просити.

- Я спробую щось зробити. Хоча не знаю, що з того вийде.

Ява повільно підійшла до Василя, який сидів на дерев’яній коробці і вимальовував на горщику весну.

- Дуже гарно, - прошепотіла вона, намагаючись не порушити тонку майстерну роботу.

Василь відірвав очі від свого малюнку і поглянув на Яву.