Слава ЗСУ!

- Ти сьогодні теж дуже гарна, - промовив Василь.

Ява посміхнулась.

- Для кого ти розмальовуєш горщик? – запитала Ява.

- Цей? – запитав Василь, показуючи на один, який підсихав на сонці. – Цей дала твоя мати. Сказала, все що я розмалюю, повезе цього року продавати на ярмарку.

Ява знову посміхнулася. Василь раптом посерйознішав.

- А чи можна малювати на горщику людину?

- Людину? – перепитала Ява. – Не знаю. Я ніколи не бачила горщика з людьми…

- І я… Теж не бачив.

- Думаю, можна. Але якщо він поб’ється, то це, мабуть, буде погана прикмета. Особливо, для тієї людини, яку ти зобразиш…

- Я її не знаю, - сумно промовив Василь.

- Кого? – запитала Ява. – Кого ти хочеш зобразити?

- Я бачив її уві сні. У неї каштанове волосся. Зелені очі… Бліда, як сніг шкіра. А у волоссі заплуталися сніжинки…

- Мабуть, вона дуже гарна… Спробуй намалювати.

- Якби мені лише раз іще побачити цей сон…

- Можливо, ти знав цю людину колись у минулому.

- Я не знаю, - промовив Василь, ставлячи біля себе вже розмальований горщик. – Я нічого не пам’ятаю. Але дуже хотів би згадати.

- Не сумуй, Василю, ти згадаєш. Те, що ти згадав чиєсь обличчя – це вже хороший знак. Це означає, що скоро пам'ять повернеться до тебе, і ти згадаєш повністю усе.. Хочеш, я спробую приготувати для тебе ліки з цілющої лапчатки, які допоможуть тоді згадати.

- Мені чомусь здається, що я ніколи вже нічого не згадаю, - сумно відповів Василь.

Була ніч. Емма і Ліна лежали в кімнаті.

- Треба зробити перестановку, - промовила Ліна

Емма мовчала..

- Спиш вже? – запитала Ліна.

- Ні, - відповіла Емма.

- Сьогодні так чудово було, люди, які нас люблять… Такі щасливі…