Слава ЗСУ!

- А феєрверк був нормальний? Бо я ж його не бачила.

- Так, феєрверк був хороший. А ти куди поїхала?

- Треба було з мером поспілкуватися…

- Чесно, я б ніколи не подумала, що мене чекає така доля. Що я виходитиму на сцену і люди мені аплодуватимуть. І кричатимуть мені… А ще, може, любитимуть.

Емма посміхнулась.

- Котра година?

- О пів на другу.

- Пізно вже, треба спати.

- Так…

Минула приблизно година.

Ліна лежала в ліжку і думала про свого графа. Де ж його тіло? Його камінець… А ще про роман… Дивно так писати… Коли не знаєш, що далі… Коли думки приходять самі собою, нізвідки. Просто переписуєш їх зі своєї голови, а головне, точно знаєш, це все правда.

Подзвонив телефон. Ліна підняла голову і подивилася на сусіднє ліжко. Емма вже спала.

Ліна, не встаючи з ліжка, простягнула руку і підняла трубку.

- Алло, - пошепки промовила вона.

- Алло, Ліно, це Олена, не розбудила?

- Та ні, все нормально.

- Слухай, я тут ось про що подумала… Знаєш…

- Про що?

- Хоча знаєш, мабуть, даремно тебе розбудила. Все одно, треба в замок їхати. Завтра вранці давай зустрінемось в замку.

- Давай зараз! – прошепотіла Ліна.

- Зараз? Третя ночі, Ліно!

- Друга, а не третя. Давай! Бери таксі!

Таксі зупинилося біля воріт.

- Ви впевнені, що вам сюди, пані? Тут вже зачинено, - промовив водій.

- Так, мені сюди, - відповіла Олена.

- Вас чекати?

- Та ні, навряд, я вже сама якось виберусь. Решти не треба.

Олена вийшла з машини.

Біля воріт її вже чекала Ліна. Помітивши таксі, вона швидко попрямувала до дороги.

Олена пішла їй назустріч.

- Ну кажи, - навіть, не привітавшись, нетерпляче промовила Ліна.