Слава ЗСУ!

- Дивись, - виймаючи зі своєї сумочки якісь малюнки. почала Олена. – Ось ці дві схеми. Я взяла їх з роботи Карли. Все, в принципі, схоже. Різниця лише в оцій кімнаті. І от що я подумала. В роботі Карли сказано, що підвалу під самим замком немає! Але, можливо, є підвал в тому місці, де має стояти кімната.

- Тобто, це підземельна кімната?

- Так! І саме тому вона позначена на карті, але ми її не бачимо.

- А як же в неї зайти? – здивовано запитала Ліна. – Якщо підвалу під замком немає, як зайти в ту підземельну кімнату? Де ж знайти в неї вхід?

- Знаєш, один мій хороший друг для того, щоб проникнути під будинок, години зо дві ліз по підземним трубам вздовж підземної річки.

- Оце так. Думаєш, вхід може бути десь зовсім в іншому місті?

- Так, кімната може знаходитись біля замку, в тому місті, де позначено на карті. А вхід в неї може бути якийсь потаємний. Може, десь у саду, або в тій алеї під якоюсь із плит. Важко буде зрозуміти.

- А ми зможемо розкопати її?

- В принципі, це можливо, - відповіла Олена. – Принаймні, якщо ми, навіть, не потрапимо всередину кімнати, ми зможемо натрапити на каміння, яким ця кімната укріплена. І тоді точно упевнимось, що вона там є.

- Тоді треба швидше почати копати! Пішли.

Ліна і Олена побігли вздовж замку до його задньої стіни.

- Ось тут треба копати! – крикнула графиня. – Зачекай, я взяла ліхтарик.

- У тебе є тут лопати? – запитала Олена.

- Так! Лопати… Лопати… Де ж вони можуть бути. Зачекай, Емма знає! Зараз я їй подзвоню. Он таксофон! У тебе є монети?

- У мене жетони, - відповіла Олена.

Ліна вихопила з рук Олени жетон і побігла до таксофону.

Олена стала на місце, де мала бути кімната і закрила очі. За хвилину, не відкриваючи очей, вона ступила два кроки назад.

- Ліно! – крикнула Олена.

- Так, я дзвоню, - крикнула Ліна з телефонної будки.