Слава ЗСУ!

Емма не знала, що казати. У неї сяяли очі, трусилися руки. Вона дивилася на давню подругу, яку мріяла побачити останні десять років.

- Ну що ж, - спокійно промовив Руслан. – Я залишу вас. Я думаю, вам є про що поговорити.

Руслан підійшов до Емми і ніжно торкаючись волосся коханої, поцілував її на прощання.

- Дякую, Руслане! – прошепотіла дівчина. - Це найкращий подарунок, який лише може бути. Я тебе так люблю!

- Я теж тебе люблю, кохана! Святкуй! Гарно тобі провести час!

Руслан пішов.

Емма радісно подивилася на Нонну..

- Боже, яке щастя тебе знову бачити! Хочеш шампанського? Хочеш їсти? Пригощайся, бери, що хочеш! – не могла вгамуватись Емма. – Офіціанте, меню, будь ласка!

Офіціант швидко підніс меню і поклав його біля нової гості.

- Ну, як же так сталося, що ми втратили зв’язок на цілих десять років?

- Невже, десять? – здивовано перепитала Нонна.

- Так… Останній твій лист я отримала з Тбілісі. А далі зв’язок обірвався. Чому ти не писала мені?

- Я? – якось злякано перепитала Нонна. - Я писала! Не часто, але писала. Просто ти, мабуть, не отримувала моїх листів.

- Мабуть, - сумно промовила Емма. – А чому ти поїхала з Грузії?

- Я подорожувала, - невпевнено промовила Нонна. – Скрізь подорожувала. Румунія, Молдова…

- А зараз де живеш?

- Зараз? – хитро посміхнулася Нонна. – А зараз збираюся трошки пожити у тебе!

Емма радісно подивилася на свою подругу.

- Просто не вірю своїм очам, - промовила вона. - Я стільки разів згадувала тебе… Ну, розказуй, чим же ти зараз займаєшся?

- Ворожу, як і раніше.

- Все ще дуриш людей? – з посмішкою перепитала Емма.

- Ну чому ж дурю? Вони самі себе дурять.

- А ти лише допомагаєш їм витратити гроші!